Добавить в Избранное   Сделать Стартовой  
 
   
Главная     |     Новости     |     Справка     |     Форум     |     Обратная связь     |     RSS 2.0
Реклама
Личный кабинет
Логин :
Пароль :

» Регистрация
» Напомнить пароль?
Навигация по сайту
Опрос посетителей
По Вашему мнению взяточничество больше распостранено?

В прокуратуре
В суде
В налоговой
В МЧС
В милиции

Архив новостей
Июнь 2015 (3)
Май 2015 (15)
Апрель 2015 (1)
Декабрь 2014 (1)
Октябрь 2014 (3)
Июль 2014 (5)
Приговор суда инфо » Юридические рефераты » Місце вищих спеціалізованих судів у судовій системі України

 

Місце вищих спеціалізованих судів у судовій системі України

в разделе: Юридические рефераты Просмотров: 5907
МІСЦЕ ВИЩИХ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ СУДІВ У СУДОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ




ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальнотеоретичне обґрунтування понять, пов'язаних із визначенням місця спеціалізованих судів у судовій системі судів загальної юрисдикції

1.1. Вищі спеціалізовані суди як конституційна гарантія демократизації судової влади в Україні

1.2.Вплив принципів територіальності і спеціалізації на місце вищих спеціалізованих судів в судовій системі судів загальної юрисдикції

1.3. Історія виникнення та розвитку вищих спеціалізованих судів на території України

Розділ 2. Вищі спеціалізовані суди: організація та діяльність

2.1. Організація роботи у вищих спеціалізованих судах: їх види та повноваження

2.2.Структура та склад вищого спеціалізованого суду

Розділ 3. Міжнародний досвід спеціалізації органів правосуддя

3.1. Міжнародний досвід спеціалізації органів правосуддя (на прикладі Великобританії, США та Росії)

3.2. Проблеми реалізації міжнародно-правових стандартів в діяльності Вищих спеціалізованих судів України

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП


Актуальність теми. Процеси розвитку України як демократичної правової держави нерозривно пов'язані із функціонуванням незалежної і ефективної судової влади і судової системи України, яка на конституційному і законодавчому рівнях уособлюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції, і складовими якої є відповідні підсистеми спеціалізованих судів. На підставі частини третьої статті 125 Конституції України з метою продовження судово-правової реформи Законом України від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» визначено види спеціалізованих судів та унормовано їх спеціалізацію. При цьому було враховано, що зазначена конституційна норма не містить переліку таких судів, який встановлюється у законодавчому порядку. Одним з таких судів є Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. На відміну від вищих господарського і адміністративного спеціалізованих судів зазначений суд переживає період становлення. Це викликає певні труднощі в його діяльності, які потрібно виявляти і поступово усувати.

Виникає потреба у нових методологічних підходах, застосування яких дозволило б проаналізувати теоретичні і практичні проблеми, пов'язані із підвищенням ролі цього суду у забезпеченні захисту гарантованих Конституцією і законами України прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави і суспільства

Проблеми спеціалізації судів як складової частини науки і практики судоустрою давно розглядалися українськими, російськими та іншими зарубіжними вченими. Проте їх дослідження у цій царині носили здебільшого фрагментарний характер. Крім того вони, аж до останньою часу, не враховували кардинальних змін у сфері судоустрою України, які відбувалися і продовжують відбуватися на нинішньому етапі судово-правової реформи.
Усі ці обставини обумовлюють актуальність теми дослідження.

Проблеми становлення спеціалізованих судів досліджувалися вченими-практиками як України, так і Росії, зокрема в наукових працях Ю.М. Грошевого, В.А. Ковальова, В.С. Кульчицького, І.Є. Марочкіна, В.В. Молдована, В.Т. Окіпнюка, Л.І. Пахолок, Д.М. Притики, А.Х. Саідова, В.В. Сердюк, Н.В.Сібільової, Н.П. Сизої, А.І.Черв’якова, В.І. Шишкіната інших.

Однак, у зазначених авторів проблема юрисдикції судів за спеціалізацією не була предметом цільового дослідження, а розглядалася в контексті інших правових проблем. Це ускладнює системне бачення такого предмета дослідження, яким є спеціалізоване правосуддя. Необхідність у комплексному дослідженні саме в аспекті спеціалізації судів має сприяти виробленню оптимального шляху вирішення проблем, пов’язаних з визначенням структури спеціалізованих судів України та здійсненням ними правосуддя в системі судів загальної юрисдикції.

Наведеними чинниками і зумовлено вибір теми дослідження. Використано результати порівняльного і системного аналізу вітчизняного законодавства з законодавством про судоустрій і діяльність судів зарубіжних країн: Великобританії, США та Росії.

Метою дослідження є визначення місця та ролі вищих спеціалізованих судів у судовій системі судів загальної юрисдикції.

У зв’язку з цим у магістерській роботі вирішуються наступні конкретні завдання:

- визначити сутність вищих спеціалізованих судів як конституційну гарантію демократизації судової влади в Україні;

- вивчити вплив принципів територіальності та спеціалізації на місце вищих спеціалізованих судів;

- з'ясувати в історико-правовому аспекті закономірності розвитку судової спеціалізації у судових утвореннях на території України;

- розкрити організацію та діяльність вищих спеціалізованих судів;

- проаналізувати міжнародний досвід органів правосуддя, зокрема судових систем країн, в яких функціонують спеціалізовані суди;

- визначити на основі проведеного дослідження проблемні питання законодавчого регулювання системи спеціалізованих судів в Україні.

Об'єктом дослідження є правовідносини, пов'язані з організацією, створенням та діяльністю Вищих спеціалізованих судів.
Предметом дослідження є правовий статус Вищих спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції, принципи їх діяльності та компетенція.
Методологічна основа дослідження базується на загальнонауковому діалектичному методі пізнання об'єктивної дійсності. Обґрунтованість висновків, що містяться в роботі, досягається за рахунок комплексного застосування діалектичного та приватно-наукових методів: історико-правового, логіко-юридичного, системно-структурного, формально-догматичного, а також методу конкретно-соціологічних досліджень. Застосування усіх зазначених методів дослідження в їх взаємозв'язку сприяло його повноті та об'єктивності.

Структура магістерської роботи зумовлена метою, предметом, завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які охоплюють шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (80 найменувань) та 3 додатків. Повний обсяг магістерської роботи – 90 сторінок.

Розділ 1. Загальнотеоретичне обґрунтування понять, пов'язаних із визначенням місця спеціалізованих судів у судовій системі судів загальної юрисдикції

1.1.
Тема прав людини, механізмів її реалізації, забезпечення та захисту, зокрема — судового, набула особливого, якщо не першочергового значення в суспільстві з прийняттям 28 червня 1996 р. Конституції України. Питання захисту прав людини і громадянина в Україні стали предметом серйозних наукових досліджень правників. Особливе місце у цих дослідженнях відводиться саме судовому захисту прав людини і ролі судової влади у розв'язанні спорів, які виникають між людиною і державою.

У державі, що прагне стати правовою, суд зобов'язаний бути саме судом - авторитетним, владним, самостійним, справді незалежним. Люди хочуть бачити в ньому не бюрократичну установу, повільну при розгляді і швидку на розправу, а реального гаранта їх прав і надійного захисника їх інтересів[81].

Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв'язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади — однієї з гілок державної влади, — віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціальноекономічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.

Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних судів, так і судів окремих суб'єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.

Другою відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової системи: Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції.

З двох моделей функціонування інституту судової охорони Конституції — американської, коли вказану функцію здійснюють суди загальної юрисдикції, та європейської, коли для вирішення вказаного завдання утворюється спеціалізований орган, — Україна обрала європейську модель, конституційно закріпивши утворення Конституційного Суду України — єдиного органу конституційної юрисдикції.

Третьою відмінною рисою судової системи України є моноцентризм системи судів загальної юрисдикції. На відміну від біцентризму, що існував понад десять років, коли підсистему загальних судів очолював Верховний Суд України, а підсистему господарських (тоді арбітражних) — рівний йому за статусом Вищий господарський (тоді арбітражний) суд України, то тепер і підсистему загальних, і підсистему спеціалізованих судів очолює Верховний Суд України.

Отже, судову систему України утворюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та спеціалізованих судів. До загальних належать районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим

Спеціалізованими судами є господарські суди областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, апеляційні господарські суди округів та Вищий господарський суд України, а також окружні адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди округів та Вищий адміністративний суд України.

Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд

1.1. Вищі спеціалізовані суди як конституційна гарантія демократизації судової влади в Україні


Найважливішим завданням для всіх державних інституцій України, кожної із гілок влади, науковців-теоретиків та практиків є втілення засад Конституції в реальне життя. Реалізація Основного Закону — це гарантія утвердження України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної правової держави [1, с. 63].

Необхідність створення спеціалізованих судів на чолі з вищими спеціалізованими судами Конституцією визнана небезпідставно. Законодавством врахований як міжнародний досвід щодо децентралізації судової влади шляхом створення окремих спеціалізованих судів з різних судових юрисдикцій у Німеччині, Франції, Польщі, в тому числі на рівні вищих судових інстанцій, так і інші приклади, зокрема, існування у США Верховного Суду із суттєво обмеженою судовою компетенцією, а також багаторічний досвід країн СНД [2, с. 11] і України щодо відокремлення від судів загальної юрисдикції самостійної гілки судової влади - господарських (комерційних, арбітражних) судів та їх вищого судового органу - Вищого арбітражного суду країни.
Конституція нової демократичної держави України не могла обрати недемократичний шлях розвитку судової влади. Цього i не сталося. Передбачаючи приєднання спецiалiзованих судiв до системи судів загальної юрисдикції шляхом розбудови системи останніх судів не тільки за принципом територiальностi, а й за принципом спецiалiзацiї, Конституція, окрім визнання доцiльностi формування спецiалiзованих судів з різних судових юрисдикцій, зберегла за ними автономію, передбачивши у ст. 125, що вищим судовим органом спецiалiзованих судів залишається вiдповiдний вищий суд [3].

Тому спецiалiзованi суди мають самостійно i в повному обсязі виконувати функцію судової влади в межах визначеної для них судової юрисдикції i складати ланку судів першої (мiсцевi суди), апеляційної i касаційної iнстанцiй. Цi суди є носіями судової влади, що реалізується з особливим порядком розгляду судових справ (господарським або адмiнiстративним процесом).

На жаль, наведенi конституцiйнi положення iгноруються у законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року [4]. В ньому реанімується стара ідея кінця 80-х - початку 90-х рр. про механічне підпорядкування спецiалiзованих судів Верховному Суду України, що i було ще тоді втілено стосовно військових судів: лiквiдовано Військовий Трибунал України i створено замість нього судову колегою у складі Верховного Суду України.

Саме такий шлях «реформування» судової системи виборювався противниками демократизації судової влади i під час обговорення проекту нової Конституції України. Але законодавець відмовився від "жорсткого" об'єднання спецiалiзованих судів iз загальними судами i зупинився на поміркованому оновленні судової системи шляхом «м'якого» приєднання спецiалiзованих судів до судів загальної юрисдикції.
Прийняття зазначеного вище закону, в якому передбачається створення у складі Верховного Суду України судових палат (колегій) з юрисдикції спецiалiзованих судів, є черговою спробою реалiзацiї застарiлих поглядiв на судоустрiй, що не вiдповiдають сучасному рiвню розвитку держави, та намаганням фактично внести змiни до Конституцiї [5].

Конституцiя залишила за вищими спецiалiзованими судами статус вищого судового органу [3], який повинен здiйснювати касацiйнi повноваження в межах вiдповiдної спецiалiзованої юрисдикцiї (господарської, адміністративної, кримінальної тощо), заклавши тим самим принцип децентралiзацiї судової влади. Тому штучний подiл юрисдикцiї спецiалiзованих судiв мiж вищими спецiалiзованими судами i вiдповiдними судовими палатами Верховного Суду України є втручанням у владнi повноваження вищих спецiалiзованих судiв, наданi їм Конституцiєю. Таке втручання створює передумови до колiзiї нового конституцiйного закону про судоустрiй i Конституцiї, що не сприятиме розбудовi правової держави.

У минулому намагання опонентiв бачити у Вищому арбiтражному судi України противника єдностi судiв загальної юрисдикцiї не вiдповiдало дiйсностi. Вищий арбiтражний суд України, вважаючи себе вiдповiдальним за майбутнє спецiалiзованих судiв, рiвноправних у системi судiв загальної юрисдикцiї, наполягав на оновленнi цiєї системи тiльки в межах положень Конституцiї України.

Що ж до юрисдикцiї спецiалiзованих судiв, то Верховний Суд України повинен лише за виняткових обставин без обмеження термiну iз чiтко визначених законом про судоустрiй пiдстав переглядати на Пленумi справи, якi набрали законної сили. Ними можуть бути, зокрема, оскарження стороною судового рiшення з питань конституцiйностi закону, що був застосований судом, а також звернення сторони зi скаргою на рiшення нацiонального суду до мiжнародної судової установи, членом або учасником якої є Україна, тощо.

Саме таке пiдпорядкування спецiалiзованих судiв Верховному Суду передбачається науковцями, зокрема Д.М. Притикою, щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскiльки є рацiональним i концептуально виваженим та виключає можливiсть автоматичного збiльшення чисельностi останнього у разi необхiдностi створення нових спецiалiзованих судiв [2, с. 12].

У зв'язку з цим важливо передбачити в Законi України «Про судоустрій і статус суддів» механiзм створення у разi виникнення необхiдностi нових спецiалiзованих судiв. Саме такому розвитку судової влади i може стати на завадi необхiднiсть збiльшення чисельностi Верховного Суду України для створення чергової судової палати з юрисдикцiї нових спецiалiзованих судiв. Це не головний, а додатковий аргумент проти здiйснення касацiйних повноважень з юрисдикцiї спецiалiзованих судiв Верховним Судом.

Система ж судiв, передбачена в законі, є недосконалою i витратною. В ньому, на думку Д. Притики, вiдчувається намагання позбавити вищi спецiалiзованi суди конституцiйних повноважень як повної касацiйної iнстанцiї []. (де посилання)

Тим самим взагалi руйнується iдея створення спецiалiзованих судiв як можливiсть забезпечення спецiалiзованого професiйного судового захисту в сферi названих правовiдносин, регулювання яких становить для суспiльства особливий iнтерес, як політичний так іекономічний.

Тому надання Конституцiєю вищим спецiалiзованим судам статусу вищого судового органу є конституцiйною гарантiєю демократизацiї судової влади та встановленням принципу її децентралiзацiї.

Як найвищий судовий орган у системi судiв загальної юрисдикцiї, Верховний Суд повинен, як зазначалося вище, на рiвнi Пленуму надiлятися винятковими процесуальними повноваженнями щодо рiшень всiх судiв, якi набрали законної сили. До повноважень Пленуму необхiдно вiднести i закрiпленi Конституцiєю за Верховним Судом винятковi повноваження, зокрема:

- надання Верховнiй Радi України висновкiв про неможливiсть виконання Президентом України своїх обов'язкiв чи про наявнiсть у його дiяннях ознак злочину (статтi 110 та 111 Конституцiї);

- звернення до Конституцiйного Суду України щодо конституцiйностi законiв та iнших правових актiв (ст. 150 Конституцiї) тощо [3].

Таких виняткових повноважень немає у вищих спецiалiзованих судiв. Саме цим вiдрiзняється вищий судовий орган вiд найвищого в єдинiй системi судiв загальної юрисдикцiї.

До того ж, необхiдно пiдкреслити, що вiдповiдно до статей 125,127,129 Конституцiї спецiалiзованими судами є суди окремих судових юрисдикцiй з особливостями засад судочинства, що регламентуються вiдповiдним галузевим процесуальним законодавством, а також з винятковiстю, визначеною Конституцiєю (ч. 4 ст. 127) тiльки для спецiалiзованих судiв щодо права осiб на зайняття в них посади суддi.

Конституцiя не надiляє Верховний Суд України функцiональними ознаками, притаманними спецiалiзованим судам. Вiн не визнається Конституцiєю судовим органом спецiалiзованих судiв i тому немає права перебирати на себе повноваження касацiйної iнстанцiї стосовно даних судiв. Верховний Суд щодо останнiх може бути лише контролюючим (ревiзуючим) судовим органом [3].

На думку Д. Притика, приєднання спецiалiзованих судiв (вищим судовим органом яких залишається вищий суд) до судiв загальної юрисдикцiї практично має виглядати наступним чином:

1. Делегування касацiйних повноважень вищим судам в межах їх спецiалiзованої юрисдикцiї.

2. Позбавлення вищих судiв представницьких повноважень, якi повнiстю покладаються на Верховний Суд України.

3. Надання Верховному Суду України можливостi перегляду за винятковими обставинами рiшень спецiалiзованих судiв, що набрали законної сили [2, с. 13].

Таке органiзацiйне рiшення щодо змiн у судоустрої вiдповiдає Конституцiї i одночасно обумовлює необхiднiсть внесення змiн у порядок формування Пленуму Верховного Суду.

Зокрема, нiщо не перешкоджає Верховнiй Радi України визнати за суддями вищих спецiалiзованих судiв України право на представництво у складi Пленуму Верховного Суду України на засадах квотування. Саме такий порядок формування зазначеного конституцiйного органу судової влади усуне пiдгрунття корпоратизацiї судової влади. Дiяльнiсть Пленуму, половина складу якого не буде адмiнiстративно пiдпорядкована Головi Пленуму, може тiльки позитивно вплинути на дiйсне реформування судової влади, в тому числi i Верховного Суду, як найвищого судового органу, за конституцiйним принципом децентралiзацiї судової влади.

Це зруйнує старi стереотипи та створить колегiальний орган судової влади, який вiдображатиме рiвнiсть судових ланок, демократизм у формуваннi їх вищих iнституцiй, органiзацiйну справедливiсть.

При цьому органiзацiйно пiдсилюється статус Верховного Суду як найвищого судового органу в системi судiв загальної юрисдикцiї, забезпечується компетентнiсть Пленуму з усiх повноважень судової влади та надається можливiсть суддям вищих спецiалiзованих судiв (тiльки з числа тих, хто є членом Пленуму) обирати i бути обраними Головою Верховного Суду України [5].

Запропонований порядок не суперечить ч. 2 ст. 128 Конституцiї, яка не виключає можливостi обрання Голови Верховного Суду не з суддiв цього Суду [3].

Посилання на те, що членами Пленуму Верховного Суду України не можуть бути не суддi даного Суду, тому що в них немає повноважень суддi цього Суду, є дискусiйним. Оскiльки йдеться про повноваження члена Пленуму, а не повноваження суддi Верховного Суду. Якщо конституцiйний закон про судоустрiй визначить, що до складу Пленуму Верховного Суду входять також представники суддiв вищих спецiалiзованих судiв, то вони i матимуть необхiднi повноваження[2, с. 13].

Важливим елементом судової реформи є створення апеляцiйних судiв. У ст. 129 Конституцiї в перелiку основних засад судочинства, яке має здiйснюватися судами загальної юрисдикцiї за його рiзними формами: кримiнальною, цивiльною, господарською, адмiнiстративною та будь-якою iншою, визначеною законом, суб'єкту судочинства гарантується можливiсть апеляцiйного та касацiйного оскарження рiшення вiдповiдного суду (п. 8) [3].

Тому ст. 125 Конституцiї України [3] окремо встановлено, що поряд з Верховним та вищими спецiалiзованими судами - судами державного (республiканського) рiвня, тобто не нижче рiвня касацiйної iнстанцiї, та мiсцевими судами - судами з розгляду справ у першiй iнстанцiї, створюються апеляцiйнi суди, якi безпосередньо здiйснюватимуть перегляд рiшень судiв за апеляцiйними скаргами. За процесуальними повноваженнями апеляцiйнi суди структурно знаходяться мiж першою та касацiйною iнстанцiями, тому вони повиннi бути обласного або регiонального рiвня.

Не виключаючи можливостi надання апеляцiйним судам з найбiльш суспiльно значимих справ повноважень першої iнстанцiї, можна погодитись з необов'язковiстю забезпечення таким справам апеляцiйного або касацiйного оскарження.

Як свiдчить мiжнародна та вiтчизняна практика, розгляд справ у першiй iнстанцiї судом вищого рiвня обумовлює спрощенiсть їх оскарження. В такому разi можна визнати достатнiм тiльки касацiйне оскарження. До того ж в п. 8 ст. 129 Конституцiї України пiдкреслюється, що вимога забезпечення апеляцiйного та касацiйного оскарження рiшення суду не поширюється на випадки, встановленi законом [3].

Одним з них можна визнати розгляд справ у першiй iнстанцiї апеляцiйним судом. Це дозволить уникнути штучних пiдстав для порушення Конституцiї i створення у Верховному Судi судових палат з юрисдикцiї спецiалiзованих судiв та невиправданих грошових витрат з однiєю тiльки метою - позбавити вищi суди конституцiйного статусу вищого судового органу спецiалiзованих судiв. Суд з апеляцiйними повноваженнями однозначно таким органом бути не може.

Тiльки надання вищим спецiалiзованим судам повноважень повної касацiйної iнстанцiї може забезпечити дiйсне реформування судової системи у вiдповiдностi з Конституцiєю, що створить умови для демократизацiї судової влади в цiлому.

Таким чином, статтею 125 Конституції України передбачена побудова системи судів загальної юрисдикції не лише за принципом територіальності, а й за принципом спеціалізації. Найвищим судовим органом судів загальної юрисдикції Конституція визначила Верховний Суд України, залишивши за Вищими спеціалізованими судами статус вищих судових органів спеціалізованих судів у межах відповідної спеціалізованої юрисдикції -господарської, адміністративної, цивільної та кримінальної.

Викладене вище дає можливість зробити висновок, що інститут спеціалізованих судів як судів окремих судових юрисдикцій, які здійснюють правосуддя на основі судочинства, відрізняється від загальних судів насамперед процесуальними нормами, особливостями, притаманними лише окремим категоріям справ.

1.2. Вплив принципів територіальності і спеціалізації на місце вищих спеціалізованих судів в судовій системі судів загальної юрисдикції

(ссылка) Діяльність судової влади, як і інших державних структур, заснована на певних принципах, під якими в лінгвістичній термінологічній літературі розуміють особливості, покладені в основу створення або здійснення чого-небудь, спосіб утворення або здійснення чогось; переконання, норми, правила, якими керуються у житті, поведінці, канон [6, с.60]. Синонімом слова принцип є слово "засада", під якою розуміють основу чогось, те головне, на чому ґрунтується щось, вихідне, головне положення, принцип [7, с.722]. (ссылка)

До самих же принципів побудови судової системи варто віднести такі: територіальності; спеціалізації; інстанційності; принцип єдності судової системи; ступінчастості; ієрархічності; доступності суду; самостійності суду.

Дані принципи утворюють самостійну систему, оскільки відповідають вимогам самостійності, повноти, несуперечності й є тісно взаємозалежними. Дія кожного принципу створює умови для дії другого принципу, що унеможливлює їхнє функціонування самостійно. Кожний із принципів судової системи відіграє самостійну роль при її побудові, характеризує ставлення до судового устрою країни й у сукупності з іншими принципами визначає єдину мету - забезпечення створення й безперебійного функціонування демократичної й ефективної судової системи [8, с. 38-39]. (ссылка)

Як обґрунтування викладеного ствердження дослідимо вплив конституційних принципів - територіальності та спеціалізації на місце вищих спеціалізованих судів. Зазначимо, що дані принципи закріплені у ч.1 ст.125 Конституції.

Принцип територіальності побудови системи судів загальної юрисдикції спрямований на забезпечення наближення правосуддя до населення, запровадження зручного і простого доступу до нього. Він передбачає, що суди повинні утворюватися з врахуванням адміністративно-територіального устрою держави [6, с. 67]. (ссылка)

Аналіз Розділу II Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 р. переконує, що територіальну основу судів загальної юрисдикції на сьогоднішній день складають:

- місцеві суди: а) місцеві загальні - районні, районні в містах, міські та міськрайонні суди; б) місцеві господарські - господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; в) місцеві адміністративні - окружні адміністративні суди, а також інші суди, передбачені процесуальним законом.

- апеляційні суди: а) апеляційні суди з розгляду цивільних, кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення - апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим; б) апеляційні суди з розгляду господарських та адміністративних справ - апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди;

- вищі спеціалізовані суди України (Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України);

- Верховний Суд України [4].

Безпосередньо адміністративно-територіальний устрій України також має закріплення на рівні Основного Закону країни. Згідно із ст. 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України становлять: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (ст. 133 Конституції України). Такий поділ має на меті забезпечити збалансованість у соціально-економічному розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій (ст. 132 Конституції України). Місцезнаходження судів відповідно до такого поділу також сприяє досягненню зазначених завдань: суди діють практично у всіх адміністративно-територіальних одиницях, за винятком селищ і сіл.

Кожний суд як носій судової влади має право здійснювати свою компетенцію тільки на певній території. Відповідно вказані вищі спеціалізовані суди є судами касаційними і їх юрисдикція поширюється на всю територію України.

Принцип територіальності встановлює правила формування судових територій (районів, округів, дільниць) - тобто певного територіального простору, на який поширюється юрисдикція конкретного суду. Даний принцип повинен забезпечити здійснення судової влади на всій території країни. Ще одне завдання цього принципу - обмежити можливість органів місцевого самоврядування й органів влади на місцях впливати на суд і суддів при винесенні рішень. Для досягнення зазначеного завдання бажано, щоб межі судових територій не збігалися з межами адміністративно-територіальних утворень країни. Як виняток можна розглядати тільки діяльність вищих спеціалізованих судів країни, юрисдикція яких поширюється на всю територію держави, тобто збігається із загальнонаціональними кордонами.

Нині в Україні в кожній адміністративно-територіальній одиниці створюються відповідні суди, які поширюють свою юрисдикцію в її межах (за винятком сіл і селищ). Даний підхід реалізований у чинному Законі. За таким принципом створювалася й діяла судова система в Радянському Союзі.
Але існує й інший підхід до визначення принципу територіальності, відповідно до якого акцент необхідно робити на наближеності суду до населення й відповідно межі судового округу повинні визначатися, наприклад, кількістю населення, що проживає на певній території [8, с. 44]. (ссылка)
Принцип спеціалізації. Причиною спеціалізації в судах є поступове, але невблаганне ускладнення й розвиток суспільних відносин і розширення законодавчої бази, що їх регулює. Настав час, коли суддя не може бути кваліфікованим фахівцем з усіх питань, віднесених до юрисдикції суду оскільки це практично неможливо. Виникає необхідність у створенні судів, що розглядають окремі види спорів, а також у внутрішній спеціалізації суддів, що дозволяє нівелювати вплив збільшення кількості розглядуваних судових спорів на якість правосуддя. У даному контексті принцип спеціалізації пов'язаний із правом кожної людини на кваліфікований, професійний суд.

Водночас наявність великої кількості спеціалізованих судів не слід розглядати як критерій високої ефективності й розвиненості судової системи й державного устрою в цілому Можна навести приклад з історії. Петро І започаткував реформи місцевого суду. Поряд зі спеціальними селянськими судами стали з'являтися міські, військові, церковні суди. Зрештою до реформи 1864 р. Російська імперія прийшла вже з 14 судовими юрисдикціями, що було розцінено як надмірне ускладнення судового устрою. У всьому має бути своя "золота середина". На території України спеціалізовані суди виникли ще у другій половині XVIII ст. На той час на Лівобережній Україні були створені ярмаркові суди (розглядали спори у ярмаркових справах), а на кордонах - митні суди, які розглядали відповідно комерційні спори, що виникали на кордоні [9, с. 62]. (ссылка)

Критерії для класифікації судів у контексті спеціалізації можуть бути різні.

Принцип спеціалізації побудови системи вищих спеціалізованих судів містить положення щодо доцільності розподілу праці між окремими судами (суддями). Головною метою його дотримання є підвищення якості відправлення правосуддя, тобто забезпечення кваліфікованого розгляду справ у різних галузях суспільних відносин. Відомо, що неможливо бути фахівцем одночасно в різних галузях права - кримінальному, цивільному, податковому, митному, адміністративному, господарському тощо. В той же час, спеціалізація не повинна бути надзвичайно вузькою. Адже юриспруденція - це така галузь суспільних знань, де поверхова загальна правова обізнаність є недопустимою. Тому при виборі оптимального рівня спеціалізації важливо формування такої моделі судоустрою, яка б сприяла максимально можливому ефективному та якісному захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини й громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави.

Звертаючись до змісту положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" можливо встановити, що у ньому одночасно сприйнято два основних, опрацьованих теорією організації судочинства, підходи щодо спеціалізації у судовій сфері. Зокрема, відповідно до статті 18 цього Закону з одного боку утворені окремі спеціалізовані суди в системі судів загальної юрисдикції, а з іншого - у судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ [4].

У зв'язку з цим, необхідно відзначити, що у перші роки після здобуття незалежності Україною дія принципу спеціалізації органів правосуддя пов'язувалася з функціонуванням тільки арбітражних (тепер - господарських) судів, до юрисдикції яких віднесено розгляд спорів за участю суто юридичних осіб і переважно у підприємницькій (договірній) сфері. Тому значним кроком вперед щодо реалізації принципу спеціалізації судочинства в Україні слід розглядати внесені зміни в законодавство, щодо створення крім господарських - цивільних, кримінальних, адміністративних, та судів з розгляду справ про адміністративні правопорушення, визначених законом як спеціалізовані.

(добавить ссылку) Адміністративна юстиція є загальновідомим у світовій практиці державотворення засобом незалежного зовнішнього контролю за діями адміністративних (управлінських) органів по відношенню до громадян, безумовною вимогою існування правової держави [11; с. 7-13]. Отже, запровадження спеціалізованого адміністративного судочинства слід розглядати як важливий етап на шляху до становлення демократичного суспільства в України.

В той же час, відокремлення від загальних судів спеціалізованих адміністративних зумовлюється й суто практичними потребами, пов'язаними із різким зростанням кількості справ, що надходять до судів першої інстанції і виникають із державно-управлінських відносин.
Варто зауважити й те, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року визначив не тільки місце адміністративних судів у системі судів загальної юрисдикції, але й місце нового органу судової влади - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Так у даному суді утворено судові палати та затверджено їх кількісний склад (відповідно судова палата у цивільних справах - 70 суддів, судова палата у кримінальних справах - 50 суддів).

Відповідно до повноважень, визначених Законом, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ розглядає справи цивільної та кримінальної юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуальним законом; аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику; надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції [10].

Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" передбачив можливість у вищому спеціалізованому суді утворення палат з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції [4].

Таким чином, такі конституційні принципи як територіальності та спеціалізації відіграють велику роль у діяльності спеціалізованих судів України. Їх реалізація дозволяє обрати найбільш оптимальний режим функціонування судочинства в державі. Вони справляють значний вплив на побудову і діяльність системи забезпечення діяльності як загальних, так і спеціальних судів.

І ще одне питання, на яке варто звертати увагу при розгляді принципу спеціалізації побудови судової системи, - можливість створення "надзвичайних" судів. Конституція України, як і Основні Закони більшості зарубіжних країн, закріплює заборону на створення надзвичайних та особливих судів (ст. 125) [3]. У цій нормі йдеться про заборону створення тимчасових судів, не передбачених Конституцією й чинним законодавством, для здійснення правосуддя по конкретних видах спорів, за спрощеною процедурою із входженням до складу суду не професійних суддів, а представників інших гілок державної влади. Історія, у тому числі й України, має приклади створення й діяльності таких судів. У більшості випадків основною причиною їхнього створення була не необхідність у швидкому й доступному правосудді, а бажання надати видимість законності репресивній політиці держави й розправі з неугодними. Такі суди не можна розглядати як спеціалізовані, оскільки при їхньому створенні й роботі порушуються практично всі демократичні принципи організації й здійснення судової влади, починаючи від принципу законності й закінчуючи такими міжнародними принципами, як право на судовий захист і на розгляд справи тим судом, до підсудності якого вона віднесена законом.

Також нами б хотілось відмітити, що згідно принципу територіальності судова система повинна відповідати адміністративно-територіальному устрою країни. При реалізації цього завдання цей принцип тісно взаємодіє із принципом доступності суду, основне завдання якого - забезпечити можливість для кожної людини в разі необхідності вільно й безперешкодно звернутися до суду. Зазначені принципи також взаємодіють і пов'язані із принципом самостійності суду - необхідністю виключити вплив на суд з боку органів місцевого самоврядування. Названі принципи пов'язані і з принципом ступінчастості, що фіксує необхідність декількох рівнів у судовій системі і ці рівні збігаються з адміністративними одиницями країни. У свою чергу, принцип ступінчастості зобов'язаний своєю появою принципу інстанційності, завдання якого забезпечити можливість оскарження судового рішення.
(ссылка)У межах реалізації зазначених принципів необхідно також забезпечити спеціалізацію судових органів (для підвищення якості правосуддя) і зберегти єдність судової системи [8, с. 64].

Навіть на такому прикладі можна переконатися, наскільки взаємозалежні всі названі принципи побудови судової системи. Якоюсь мірою їх реалізація вимагає певного компромісу. Оскільки, наприклад, важко забезпечити і відповідність судової системи адміністративно-територіальному устрою країни, і незалежність суду від місцевих органів влади, й забезпечити зручність звернення до суду для будь-якого жителя відповідної території. Саме ретельне формулювання кожного із принципів побудови судової системи з урахуванням основних завдань інших принципів, що входять до системи, їх чітка реалізація на практиці забезпечують збалансовану роботу судової системи в цілому зі збереженням всіх демократичних надбань у суспільстві на даний момент.

1.3. Історія виникнення та розвитку вищих спеціалізованих судів на території України

Державність в Україні має вікові традиції та велику історичну спадщину. Діяльність судових органів за княжої доби, демократичне державне утворення Запорізької Січі, перша в світі Конституція Пилипа Орлика виникли на території України тоді, коли на інших територіях та в інших державах панували феодально-монархічні режими.

(везде ссылки) За часів Київської Русі, яка займала територію не тільки сучасної України, а й Росії та Білорусії, діяв княжий суд. Князь здійснював правосуддя як найвищий суддя, зважаючи на те, що судова влада належала до прерогатив княжого уряду, а обов’язок судити своїх підданих вважався головним обов’язком володаря. Княжі суди мали право судити всіх осіб, за винятком, коли особа була “церковною людиною” [12, с. 665]. Історичні джерела свідчать про діяльність вічових, громадських та приватних судів [13, с. 144]. Оскільки княжому суду не надавалося право здійснювати правосуддя щодо “церковних людей”, то в Київській Русі діяли церковні суди, підпорядковані єпископам. Ці суди розглядали справи про злочини проти віри, подружжя, сімейно-шлюбні спори та спори про спадкування [14, с. 23]. У своїй діяльності церковні суди застосовували Номоканон та церковні статути князів, тобто, судові органи здійснювали правосуддя тільки стосовно одного спеціально виокремленого суб’єкта судочинства [15, с. 117].

(ссылка) Із середини ХVІ ст. почала розвиватися українська козацька державність - Запорізька Січ, де згодом припинили свою дію правові норми, які встановлювали кару за злочини проти королівської влади і польсько-литовського врядування. У цей же період була встановлена сувора кара за зраду українському народу, християнській вірі, невиконання вимог військово-старшинської адміністрації. Специфічним для Запорізької Січі було те, що на чолі Війська Запорізького стояв гетьман, який мав повну адміністративну владу та брав участь у законотворенні і судочинстві [16, с. 8].
(ссылка) На становлення судової системи в Запорізькій Січі істотно вплинули тогочасні правові джерела. Основним з них було звичаєве право, яке широко застосовувалося на Запоріжжі, при здійсненні правосуддя відмічається і вплив збірників писаного права Речі Посполитої та гетьманського законодавства. На нормах цих правових джерел ґрунтувалася структура і діяльність військово-адміністративних та судових органів. Це дає можливість розкрити питання, пов’язане із розмежуванням компетенції судових органів Запорізької Січі [17, с. 235].

(ссылка) Запорізька Січ була громадсько-політичною і військово-адміністративною організацією українського козацтва. Органом військово-адміністративного і судового управління був козацький кіш. Кошовий отаман мав військову, адміністративну і судову владу, а в управлінні йому допомагали кошовий суддя, осавули, писар, а також виборні полковники і курінні отамани. Ці посадові особи складали кошову старшину, яка була дорадчим органом при кошовому отаманові як з військово-адміністративних, так і з судових справ [18, с. 15].

(ссылка) Поряд з гетьманом судові функції виконувала військова рада, генеральні, полкові та сотенні суди, а в умовах війни – козацька старшина. Отже, у Запорізькій Січі судова діяльність не була чітко відокремлена від адміністративної і судові функції виконували органи адміністративно-територіального управління [19, с. 25].

(ссылка) Систему судових органів козацької держави очолював гетьман, якому належала вища судова влада, і він мав право затверджувати вироки чи рішення Генерального і полкових судів з найбільш важливих справ, особливо вироки, що стосувалися засудження до смертної кари. Роль вищих судових органів виконували рада козацької старшини, рада генеральної старшини і колегіальний Генеральний суд [20, с. 79]. Полкові, сотенні та сільські суди поширювали свою компетенцію не тільки на справи щодо козаків, але також і на справи селян, міщанства та шляхти [21, с. 163]. (ссылка)

(ссылка) У Запоріжжі порядок здійснення правосуддя та сама його суть були визначені військовими традиціями і звичаями. Звичаєве право діяло в козацькій державі у ХVI – XVII ст.ст., на нормах якого ґрунтувалася структура та діяльність військово-адміністративних і судових органів, цими нормами регулювалися також питання земельних, майнових і особистих відносин [22, с. 212].

(ссылка) Січ, як воєнізована організація, взяла під охорону основний її принцип – військове товариство, і будь-яке посягання на нього ставило винних під загрозу застосування найсуворіших покарань. Такими посяганнями визнавалися вбивство козака козаком, розкрадання січового майна, крадіжки козаками майна та речей один в одного тощо [23, с. 12]. Особливо тяжким злочином вважалося посягання на недоторканність січового майна.

(ссылка) Виходячи зі специфіки існування та діяльності козацької державності на Запоріжжі, є підстави стверджувати, що в Запорізькій Січі функціонувала судова система, яка складалася з Генерального, полкових, сотенних та сільських судів. В умовах війни правосуддя здійснювала і козацька старшина, основним завданням якої був захист правових норм і звичаїв, що мали важливе значення для існування об’єднаної козацької громади. Особливість функціонування судів на Запоріжжі полягала в організації судових установ, яка базувалася на військово-адміністративному поділі Війська Запорізького. Це свідчить про наявність в Україні за часів Січі чіткої вертикальної судової системи з розмежуванням повноважень в аспекті компетенційності кожної судової ланки [24, с. 8].

Особливість функціонування сільських і сотенних судів полягала в здійсненні правосуддя за суб’єктною ознакою щодо козацької голоти, козаків-наймитів, оскільки право засуджувати представника старшини їм не надавалося. Компетенція полкових судів поширювалася на злочини, які вчинялися сотенною та полковою старшиною. Одним з елементів спеціалізації цих судів убачаємо поширення їх компетенції не тільки щодо козацької старшини, але й стосовно міщанства та шляхти з введенням до їх складу бургомістрів та війтів. Судочинство у полкових судах здійснювалося спільно козацькими суддями і представники міських адміністрацій, що значно розширило їх повноваження. Ці суди мали компетенцію по розгляду не лише кримінальних справ, а й цивільних спорів, пов’язаних з набуттям права на землю, спадкуванням тощо.

Таким чином, як ми бачимо з вищезазначеного, судова діяльність у цьому козацькому державному утворенні не була чітко відокремлена від військово-адміністративної діяльності.

(ссылка) Здобувши незалежність у ході національно-визвольної війни 1648-1654 р.р., український народ створив і власну судову систему, яка є однією з ознак державності. Ця система хоч і мала певні недоліки (поєднання адміністративної і судової влади, велика кількість судових ланок), але відображала мету побудови нового, безстанового, дійсно народного правосуддя [23, с. 12].

Вищою апеляційною інстанцією був Генеральний військовий суд. Також до вищих органів судової влади належали суд гетьмана, суд ради Генеральної старшини, Генеральна військова канцелярія, а з посиленням тиску з боку російського самодержавства - Малоросійська колегія. Головами сільських судів були вихідці з козацької старшини, що обиралися козацькою громадою хутора чи поселення (укріплення), а сотенних та полкових судів - відповідно сотники й полковники, які поєднували обов’язки по здійсненню правосуддя з адміністративними обов’язками.

(ссылка) Необхідно зазначити, що складовою частиною судової системи доби Гетьманщини були й інші судові органи, такі як: духовні, цехові, ярмаркові, митні, третейські суди та суд грецького (ссылка) Ніжинського братства [24, с. 8]. Ці суди мали елементи спеціалізації з точки зору їх компетентних ознак: духовні суди розглядали судові справи духовенства та деякі категорії цивільних справ світського населення; цехові суди мали компетенцію по вирішенню внутрішніх конфліктів, що виникали серед членів цехового товариства; суд грецького Ніжинського братства був створений для розгляду справ осілих у м. Ніжині грецьких купців та їх челяді, а ярмаркові суди вирішували справи, що виникали під час проведення ярмарків. До компетенції митних судів відносилося розв’язання цивільних спорів, що виникали з питань торгівлі та сплати митних зборів, а до відання третейських судів належало вирішення цивільних та дрібних кримінальних справ.

Ще за часів Речі Посполитої органи міського самоврядування поряд з адміністративно-управлінськими функціями виконували і судові. За гетьманства Б. Хмельницького (1648—1657 р.р.) колишні польські суди в містах були замінені на магістратські і ратушні. Магістратські суди створювалися в полкових містах та в містах, у яких діяло магдебурзьке право, а в непривілейованих сотенних містах - ратушні суди. Зазначені суди здійснювали цивільне і кримінальне судочинство, вирішуючи справи міщан та посполитих. Вільні селяни судилися в ратушних судах непривілейованих міст, якщо знаходилися під їх юрисдикцією. Апеляції на рішення ратушних судів у другій половині XVII-на початку XVIII ст.ст. подавалися до магістратських або полкових судів, а на рішення останніх - до гетьманського суду [25, с. 37].

(ссылка) Козацька старшина намагалася підпорядкувати собі міщанські суди, спираючись на військову силу козацтва та його провідну роль у політичному житті Гетьманщини. Участь козацької старшини у міському судочинстві Гетьманщини помічається вже у 1660 році [25, с. 57]. Так, у 1771 році полковий суддя обіймав посаду війта магістрату Переяслава. Відзначалася і більша оперативність козацьких судів, пов’язана із значно вищим освітнім рівнем козацької старшини у порівнянні з міщанською, але тотального підпорядкування міщанських судів козацьким не відбулося.
Зазначимо, територія Києва від часу створення у 1708 році Київської губернії адміністративно підпорядковувалася монастирям (Верхнє місто), губернатору (Печерськ) і магістрату (Нижнє місто). Земельні спори між монастирями і магістратом вирішувалися спільною судовою комісією, яку створювали гетьман і губернатор. З 1760 року апеляційною інстанцією для магістратського суду м. Києва став Урядовий Сенат [21]. Сенат вирішував спори, що виникають в управлінських справах. Вони успішно працювали в кожній губернії. Функції найвищого органу адміністративної юстиції належали Сенату [26].

У 1760 році було проведено судову реформу, наслідком якої став поділ гетьманської України на 20 судових повітів, у кожному з яких створювалися земський суд по розгляду цивільних справ та підкоморський суд, який розглядав земельні спори. Кримінальні справи вирішувалися гродськими судами, що діяли в кожному полковому місті. (ссылка) Суддів обирала місцева старшина, а найвищою судовою інстанцією відповідно до реформи став Генеральний військовий суд, що обирався із представників полкової старшини[27, с. 207].

Аспекти спеціалізації земського суду вбачаються у вирішенні цивільних справ, сторонами в яких були як козаки, так і мешканці даного судового повіту. Згідно з реформою підкоморські суди розглядали земельні спори щодо прав спадщини на землю, правового статусу вільних і кинутих земель та межові спори. Внаслідок цього, розгляд справ даної категорії виводив на перший план спеціалізацію такого суду за галузевою ознакою. Така ж ситуація після реформи виникла і з гродськими судами, які діяли в кожному полковому місті і розглядали кримінальні справи як щодо козаків і старшини, так і стосовно представників селянства, міщанства і шляхти.

Таким чином, досліджуючи аспекти судової спеціалізації доби Гетьманщини, зауважимо, що період 1648-1783 р.р. був позначений існуванням першого українського державного утворення з елементами військової козацької республіки. Відповідно до цього в гетьманській державі були створені різні державні органи, які крім управлінських функцій наділялися й функцією здійснення правосуддя. Судова система часів Гетьманщини будувалася, виходячи з суб’єктної компетенції, хоча в подальшому для неї стало властивим створення і судових установ за галузевою ознакою.
Велике значення для розбудови системи судів мало проведення судової реформи 1760 року, яка хоч фактично і поновлювала стару польську систему судів, але, разом з тим, відокремила судову владу в Гетьманщині від адміністративної. Виходячи з наведеного, Україна в цей період своєї історії вперше здобула право на власне судочинство, відповідним чином побудувавши судову систему.
Початком створення на території України арбітражних судів у сучасному розумінні можна вважати заснування комерційного суду в м. Одеса у 1807 році. 14 травня 1832 року опубліковано загальне положення про заснування комерційних судів у Російській імперії. Так було створено систему комерційних
судів – попередників сучасних арбітражних (господарських) судів [28].

У 1864 р. російським самодержавством було проведено судову реформу - колишні російські станові суди ліквідовувалися і вводилися загальні судові установи трьох ступенів. Згідно з реформою найнижчою судовою інстанцією був інститут мирових суддів, що створювався в містах та повітах.
До загальних судових установ відносилися окружні суди, які розглядали кримінальні справи у складі трьох призначених царем суддів за участю народних засідателів, обраних населенням округу. Судові палати (Київська, Харківська та Одеська) мали повноваження суду апеляційної інстанції щодо перевірки рішень окружних судів та по першій інстанції розглядали справи про державні і посадові злочини. Палата складалася з двох департаментів: кримінальних і цивільних справ, що свідчить про наявність у цій судовій установі елементів спеціалізації суддів по розгляду справ окремих категорій. З ліквідацією судової системи, яка функціонувала на теренах України за гетьманського правління, незалежне українське судочинство фактично було знищено.

Діяльність судових установ доби Української Центральної Ради, Гетьманату П.Скоропадського та Директорії (1917-1919 р.р.) визначає характерна риса уніфікації судової системи - наділення військових судів повноваженнями органів правосуддя у сфері правовідносин як військового, так і цивільного характеру. Заслуговує на увагу та обставина, що в перші місяці після лютневих подій 1917 року судова система в Україні майже нічим не відрізнялася від діючої на всій території Росії, де Тимчасовий уряд ліквідував комерційні та військово-польові суди і відновив діяльність мирових суддів, які були скасовані в Україні ще в 1898 році.

(ссылка) Кримінальні і цивільні справи розглядали мирові судді, касаційною інстанцією для рішень яких були з’їзди мирових суддів. Судами загальної юрисдикції вважалися окружні суди, що створювалися один на кілька повітів і розглядали справи колегіально у складі трьох суддів, а деякі – і за участю 12 присяжних, обраних із представників органів місцевого самоврядування. Вищою інстанцією для окружних судів були Київська, Харківська і Одеська судові палати, що вирішували справи у складі трьох постійних суддів [29, с. 139].

Центральна Рада, формуючи судову систему, з 4 травня 1917 року розширила компетенцію мирових суддів, а у повітах почали призначатися адміністративні судді, які розглядали спори між державними органами та громадськими організаціями. Тим самим можна вести мову про введення принципу спеціалізації по розгляду спорів у сфері публічних правовідносин, що потягло зародження вперше в Україні гарантування права громадян вирішувати в суді спори з органами і посадовими особами держави. При окружних судах створювалися адміністративні відділення з повноваженнями суду апеляційної інстанції щодо справ, розглянутих адміністративними суддями.

Підкреслимо, що перебіг подій початку ХХ ст. свідчить про структурування компетенції судів за загальновизнаними європейськими принципами. (ссылка) Про це свідчить ухвалення Центральною Радою Закону від 2 грудня 1917 року “Про утворення Генерального Суду” [30, с. 1], що діяв у складі трьох департаментів – цивільного, кримінального й адміністративного, а також тимчасово виконував функції Головного Воєнного Суду.
Починаючи з лютого-березня 1918 року, політична і військова ситуація почала складатися не на користь Центральної Ради і виникла потреба в організації військових судів. На території України створювалися штабові і вищі суди для розгляду злочинів і провин з боку військових осіб, діючи в межах дислокації дивізій як суди першої інстанції відповідно до Вищого Військового Суду.

Звертаємо увагу на організацію Генерального суду часів Центральної Ради, оскільки в його діяльності вбачаються елементи внутрішньої спеціалізації судового корпусу в межах одного міжгалузевого суду, зважаючи на створення в його складі відповідних департаментів за галузевою ознакою. Наголосимо і на діяльності судових органів адміністративної юстиції, що свідчить про створення вперше в Україні трьохланкової спеціалізованої судової структури, для якої визначальною в аспекті її компетенції стала можливість вирішення справ, що виникали у сфері публічних відносин. Це дає змогу стверджувати, що за часів Центральної Ради судова спеціалізація за галузевою ознакою стала першим реальним проявом здійснення права громадянина на суд з державою. (ссылка) З іншого боку, в цей період історії розвитку України державну владу фактично презентувала військова
влада, яка, в свою чергу, трансформувалася в судову [27, с. 207].

Після розпуску Центральної Ради та її уряду Радою Міністрів 30 травня 1918 року було ухвалено Закон “Про військову підсудність”. Відповідно до його вимог військовому суду були підсудні: військові “за всі злочинства, зазначені у військовому уставі про кари і за ті із зазначених у загальних карних законах службових злочинств, які порушують обов’язки по службі військовій”. Згідно з цим Законом військовим судам були підсудні і справи щодо цивільних осіб в разі їх неявки по призову для відбуття військової повинності, для навчальних зборів по мобілізації, а також в інших випадках, визначених законом, зокрема щодо старшин закордонних армій, які знаходилися при українській армії, коли щодо них не буде видане окреме розпорядження [31].

Військові суди поділялися на вищі і штабові [32]. Їм були підсудні справи, крім справ щодо військових, і стосовно цивільних осіб - суб’єктів судочинства, ніяким чином не пов’язаних відносинами з українською армією, щодо позбавлення або обмеження громадянських прав. За виняткової підсудності компетенція Вищого військового суду поширювалася, зокрема, і на військових інших закордонних армій за умови видання окремого розпорядження. Компетенція вказаного суду поширювалася на цивільних урядовців, які займали посади не нижче V класу, а також на священнослужителів усіх вір, що відправляли обряди в армії.

Надалі, органи влади Української держави поступово змінювали свою жорстку позицію стосовно суб’єкта та об’єкта судочинства, що стосувалася підсудності справ військовим судам.

Після повалення Гетьманату Директорія УНР продовжувала спроби становлення судової влади. Так, було відновлення діяльності Генерального Суду під назвою “Надвищий Суд Української Народньої Республіки” на підставі Закону Центральної Ради від 2 грудня 1917 року” [33]. До складу Надвищого Суду, що діяв у складі трьох департаментів: цивільного, карного та адміністративного і виконував також касаційні функції Головного воєнного суду.
Визначальним в аспекті військового судового устрою був наказ від 22 листопада 1918 року [34] про створення військових польових судів. Їм були підсудні справи щодо військових і цивільних осіб у випадках вчинення вбивства, розбою, грабежу, підпалу, зґвалтування, збройного нападу на військових, варту і цивільних урядовців, озброєного опору владі тощо. Крім зазначених складів злочинів цим судам були підсудні всі справи щодо військових при вчиненні ними як військових, так і загальнокримінальних злочинів [35].

(ссылка) В цілому, судова реформа, проведена Директорією УНР фактично повернула систему судочинства на засади, визначені Центральною Радою. Важливим правовим актом в УРСР цього періоду був декрет РНК УРСР від 14 лютого 1919 року “Про суд”, згідно якого були ліквідовані суди, поновлені Центральною Радою і Директорією [36, с. 14], та затверджено Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УРСР.

(ссылка) За цим Положенням в Україні створювалися дві самостійні судові системи: народні суди і ради народних суддів та революційні трибунали [36, с. 16].

(ссылка) Компетенція народних судів полягала у вирішенні цивільних і кримінальних справ, крім тих, які були віднесені до підсудності революційних трибуналів. Вводився касаційний порядок оскарження вироків і рішень народних судів, що стало позитивним аспектом судової організації. Судом касаційної інстанції виступали ради народних суддів [37, с. 249].

(ссылка) Відповідно до Тимчасового положення від 14 лютого 1919 року компетенція революційних трибуналів визначалася вирішенням справ про контрреволюційні злочини, саботаж, спекуляцію, зловживання службовим становищем. Окремі справи про службові злочини революційні трибунали могли передавати для розгляду народним судам [38, с. 324].

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, зазначимо, що на розвиток правосуддя у 1918-1922 р.р. суттєво вплинули кілька негативних факторів: наслідки громадянської війни та занепад народного господарства; підпорядкування правосуддя радам, які в більшості не були компетентними в питаннях підбору суддівських кадрів, створення і розбудови судової системи; домінантність військово-управлінських відносин щодо підтримання високого рівня військової дисципліни в умовах ведення бойових дій та відокремленість військових судових органів від загальної системи судів; надмірно велика кількість нормативно-правових актів з питань організації правосуддя.

В 1922 році були створені арбітражні комісії, як спеціальні судові органи, в центрі – Вища Арбітражна комісія. До компетенції якої були віднесені: розгляд спорів між підприємствами та установами різних губерній, розгляд скарг на рішення місцевих Арбітражних Комісій, перегляд справ, вирішених Вищою та місцевими арбітражними комісіями [28].

В цей же час в Україні діяла система особливих військових трибуналів, які мали компетенцію по розгляду дисциплінарних проступків та кримінально-караних діянь військовослужбовців. Ця досить консервативна система судів була відокремлена від інших судових органів, перебуваючи під значним впливом військового командування.

Виходячи з надзвичайної важливості транспортних комунікацій у період війни та відбудови народного господарства від наслідків воєнних дій, в Україні були створені військово-залізничні трибунали і залізничні лінійні суди. Ці фактично відомчі судові органи мали компетенцію по розгляду кримінальних справ на транспорті, вчинених працівниками транспорту та особами, які були пов’язані з його роботою.
Здійснивше аналіз законодавчої бази з питань побудови і функціонування судової системи України 1922-1957 р.р. зазначимо, що в цей період система українських судів фактично була замінена судами союзного підпорядкування. Зауважимо, що організація системи судів у цей період обумовлювалася необхідністю створення спеціалізованих (відомчих) судів, завданням яких було сприяння відбудові об’єктів народного господарства. Разом з цим, у цей же період створювалися спеціальні структури за суб’єктним характером з повноваженнями виконання судових функцій, сутність діяльності яких зводилася до застосування заходів репресивного характеру (так звані двійки, трійки, особливі наради, спеціальні колегії НКВС та МВС). В умовах тоталітарного режиму ці суди повністю ігнорували демократичні принципи правосуддя.

У цей період судова влада стала одним з інструментів досягнення панування владної верхівки над народними масами. Зазначимо, що громадянська і друга світова війна наклали свій негативний відбиток на створення і функціонування судових органів. (ссылка) Незважаючи на це держава продовжувала судову політику, яка сформувалася в перші роки радянської влади, відстоюючи визначальні, на її думку, напрямки розвитку суспільства [39, с. 19].

Суттєвих змін судова система України зазнала в період створення і вдосконалення національного процесуального законодавства 1961-1991 р.р. Безперечним її здобутком стало прийняття нових Кримінального, Цивільного і відповідних процесуальних кодексів, Закону УРСР “Про судоустрій Української РСР” від 5 червня 1981 року та ліквідація різного роду спеціальних судових органів. Це зумовлювалося позитивними змінами в організації державної влади та змінами поглядів партійно-номенклатурної верхівки щодо засобів реалізації політики партії і держави.

(ссылка) З проголошенням 24 серпня 1991 року незалежності України [40, с. 502] та з прийняттям нової Конституції України [3] почався процес реорганізації судової системи. Загальними судами в судовій системі України було визначено Верховний Суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні суди, міжобласний суд, Київський і Севастопольський міські суди, міжрайонні (окружні) суди, районні (міські) суди, військові суди регіонів, Військово-Морських Сил України та гарнізонів.

Виходячи з положень ст.43 Закону України “Про судоустрій України”, Верховний Суд України діяв у складі судових колегій у цивільних, кримінальних справах і військової колегії. Судові колегії Верховного Суду України згідно з вимогами ст.49 Закону розглядали справи по першій інстанції, у касаційному порядку, порядку нагляду та за нововиявленими обставинами. Верховний суд Автономної Республіки Крим, Київський і Севастопольський міські та обласні суди відповідно до ст.30 Закону діяли у складі президії суду та відповідних судових колегій і розглядали справи як суди першої інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та за нововиявленими обставинами. Заслуговує на увагу з точки зору спеціальної компетенції діяльність міжобласного суду, який діяв як суд першої інстанції, розглядаючи на особливо режимних об’єктах, розташованих на території України, всі цивільні і кримінальні справи, а також справи про адміністративні правопорушення, у випадках, передбачених законодавством [41].

(ссылка) Є потреба звернути увагу на організацію і діяльність військових судів, реформованих після проголошення незалежності України. Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 1993 року судові установи військової юстиції були перейменовані відповідно у військові суди гарнізонів, регіонів та Військово-Морських Сил України [42, с. 135]. Згідно з Законом України “Про судоустрій України” від 5 червня 1981 року військові суди здійснювали правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, передбачених законодавством України.

(ссылка) Відповідно до ст.38-8 Закону України “Про судоустрій України” юрисдикція військових судів поширювалася: на всі справи про злочини, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов’язаними[41, с. 180]. Але указом Президента України від 14 вересня 2010 р. №900/2010 «Про ліквідацію військових апеляційних та військових місцевих судів» було ліквідовано військові суди.

На нашу думку, військове законодавство складне як за своєю побудовою, так і за сприйняттям цивільною людиною. Це зумовлює вимоги до судді не тільки бути обізнаним в джерелах його норм, а й здатним правильно здійснити юридичну кваліфікацію життєвої ситуації та потребує наявності як певного теоретичного рівня, так і відповідного практичного досвіду військової служби. Таким чином, ми вважаємо, що саме діяльність військових судів як складової частини судової системи України реально підвищує можливість кваліфікованого захисту прав і свобод військовослужбовців, гарантії їх доступу до суду та здійснення правосуддя у військових формуваннях, передбачених законодавством України. Отже, діяльність військових судів необхідна в Україні рядом наступних факторів: особливою правовою регламентацією відносин, пов’язаних із проходженням громадянами військової служби; специфікою розташування військових об’єктів; необхідністю поряд зі знанням загальних норм права ґрунтовних пізнань у галузі військової справи; допуском на режимні об’єкти та постійною роботою з таємними документами.

Щодо органів державного арбітражу в радянській Україні, то вони не вважалися судовими органами, хоча і виконували близькі до судових юрисдикційні функції. З переходом до ринкових відносин в економіці України коло учасників підприємницької діяльності значно розширилося за рахунок громадян-підприємців, юридичних осіб усіх форм власності, значно збільшилося і число господарських спорів. Арбітражні установи були офіційно визнані судовими органами, що стало певним елементом спеціалізації цих судів. (ссылка) Для реорганізації і впорядкування системи державного арбітражного судочинства Верховною Радою України 4 червня 1991 року було прийнято Закон України “Про арбітражний суд” [43, с. 469].

(ссылка) Згідно з зазначеним Законом, Вищий арбітражний суд України, як вищий орган по вирішенню господарських спорів і здійсненню нагляду стосовно рішень, ухвал, постанов арбітражних судів України та контролю за їх діяльністю, діяв у складі пленуму, президії та арбітражних колегій по вирішенню спорів та перегляду рішень, ухвал і постанов арбітражних судів нижчого рівня. Цей суд вирішував господарські спори, віднесені до його компетенції Арбітражним процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України, міждержавними договорами й угодами і міг прийняти до свого провадження будь-який господарський спір [44, с. 44]. У 2001 році слово «арбітражний» було замінено словом «господарський». Так правосуддя у господарських відносинах почали здійснювати господарські суди.

В незалежній Україні вирішення проблеми адміністративних судів гальмувалося аж до 1996 року. Втім, з перших років незалежності нашої держави, крок за кроком, послідовно, ця ідея втілювалася в життя. Так 1 жовтня 2002 р. Указом Президента України було створено Вищий адміністративний суд України [26].

Також хотілось б відмітити один із важливих етапів судової реформи у 2010 році стало створення нового органу судової влади – Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Отже, в Україні з прийняттям нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» поряд із судами загальної юрисдикції діє система спеціалізованих господарських, адміністративних, цивільних та кримінальних судів. Компетенція цих судів поширюється на розгляд справ відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуальним законом.

На підставі викладеного зауважимо, що питання про місце спеціалізованого судочинства в системі судової влади на окремих етапах історичного розвитку суспільства вирішувалося по-різному. На побудову систем правосуддя на території України, досліджених у хронологічному порядку їх існування, значний вплив мали національні особливості, пов’язані з державницькими намірами українського народу, культурні та правові традиції і звичаї, економічні, соціальні і політичні реалії розвитку суспільства, консерватизм судової системи, запозичення іноземного досвіду судоустрою та інші фактори. Для розуміння специфіки судоустрою України визначальне значення при дослідження цього питання має врахування конкретних історичних умов, які стали передумовою створення та функціонування судової системи України в розрізі її спеціалізації.

Розділ 2. Вищі спеціалізовані суди: організація та діяльність

2.1. Організація роботи у Вищих спеціалізованих судах: їх види та повноваження

Відповідно до ч.1 ст. 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року[4] у системі судів загальної юрисдикції діють вищі спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ.

Вищими спеціалізованими судами є:

– Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

– Вищий господарський суд України (далі – ВГСУ);

– Вищий адміністративний суд України (далі – ВАСУ).

Усі вищі спеціалізовані суди знаходяться у м. Києві.

Вищий спеціалізований суд (ВСС) має наступні повноваження з розгляду справ згідно ст. 32 вищевказаного Закону:

1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в касаційному порядку згідно з процесуальним законом;

2) розглядає справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або апеляційної інстанції у випадках, передбачених процесуальним законом.

Зокрема відповідно до чинного процесуального законодавства Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо розгляду кримінальних справ має повноваження розглядати кримінальні справи в касаційному порядку, а також переглядати кримінальні справи за нововиявленими обставинами.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.383 КПК України у касаційному порядку можуть бути перевірені наступні рішення суду у кримінальних справах:

1) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку;

2) вироки місцевих судів, постанови (ухвали) цих судів у справах про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру, інші постанови (ухвали), які перешкоджають подальшому провадженню у справі, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків, постанов

(ухвал), а також ухвали апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку щодо видачі особи (екстрадиції) [45].

Отже, вироки (постанови) у кримінальних справах можуть бути переглянуті в касаційному порядку навіть за умови, що вони не були предметом розгляду в апеляційній інстанції.

Касаційні скарги на рішення зазначені у п.1 можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, – в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови.

На рішення зазначені у п.2 касаційні скарги можуть бути подані протягом трьох місяців з моменту набрання ними законної сили.

(ссылка) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ є касаційним судом з розгляду касаційних скарг у кримінальних та цивільних справах[46, с. 11].

Згідно ст.323 ЦПК на суд касаційної інстанції розглядає:

1) рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13-18, 20, 24-29 ч.1 ст. 293 ЦПК (ухвали, на які апеляція може бути подана окремо від рішення суду) після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду у цивільній справі [47].

Отже, цивільна справа може бути розглянута судом касаційної інстанції лише за умови попереднього її розгляду в апеляційній інстанції.

Вищий господарський суд України розглядає господарські справи як суд касаційної інстанції за касаційними скаргами (ст. 108ГПК) на:

1) рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали місцевого господарського суду, зазначені в ч.1 ст.106 ГПК (ухвали на які апеляція може бути подана окремо від рішення суду – про вжиття запобіжних заходів, відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів, зміну чи скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів; про відмову у прийнятті позовної заяви; про передачу справи за підсудністю та інші) після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.

Згідно ст. 109 ГПК касаційна скарга подається до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Апеляційний господарський суд зобов'язаний невідкладно надіслати скаргу разом зі справою до Вищого господарського суду України.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про повернення касаційної скарги у випадках:

- якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку;

- у разі, якщо вона подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили [48].

Отже, господарська справа також може бути розглянута судом касаційної інстанції лише за умови попереднього її розгляду в апеляційній інстанції.

Хотілось би відмітити, що судові повноваження Вищого адміністративного суду суттєво відрізняються від судових повноважень Вищого господарського суду та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Як і Вищий господарський, Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення місцевих та апеляційних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

Інші судові повноваження Вищого адміністративного суду щільно пов’язані з судовим захистом виборчих прав громадян та прав на проведення всеукраїнських референдумів.

Предметом оскарження з таких питань є рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, місцезнаходженням якої є м. Київ. Тому, як суду першої інстанції ВАСУ згідно ч.4 ст.18 КАС підсудні справи щодо встановлення ЦВК результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Як суд другої або апеляційної інстанції ВАСУ переглядає в апеляційному порядку судові рішення Київського апеляційного адміністративного суду (ч.6 ст.177) щодо рішень, дії або бездіяльності ЦВК, члена цієї комісії (ч.3 ст.172 КАС), крім підсудних ВАСУ по першій інстанції [49].

Отже, вищий адміністративний суд України може діяти як суд, апеляційної та касаційної інстанцій, так і як суд першої інстанції.
ВАСУ переглядає касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково (крім випадків, передбачених у КАС).

Касаційна скарга подається протягом 20 днів з моменту набрання чинності рішенням суду апеляційної інстанції.

Окрім зазначених вище повноважень з розгляду справ, вищий спеціалізований суд:

3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;

Поряд з судовими повноваженнями, тобто здійсненням правосуддя вищий спеціалізований суд аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику як власне вищого суду, так і нижчих спеціалізованих судів. Ці аналітичні повноваження виконує судова палата по справах, віднесених до її компетенції, у зв’язку з чим голова судової палати має право витребувати з відповідного суду справи, судові рішення по яких набули законної сили [50].

4) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однакового застосування норм Конституції та законів України у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики; дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції [4];

(ссылка) Зміст методичної допомоги кожен раз визначається на підставі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики. Формами методичної допомоги можуть бути відповіді на запити суддів нижчих судів, інформаційні листи, семінари, рекомендації тощо. Вказані повноваження можуть здійснювати як судові палати, так і президія вищого спеціалізованого суду [51, с. 25].

Правороз’яснювальними повноваженнями вищого спеціалізованого суду наділений виключно Пленум вищого спеціалізованого суду.
Організаційні повноваження вищого спеціалізованого суду притаманні усім його структурним утворенням. Більшість з них націлена на організацію діяльності палат, президії, Пленуму. Але декотрі мають і зовнішню спрямованість, тобто на всю гілку спеціалізованих судів[52].

5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

(ссылка) Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально [53, с. 28].

Таким чином, повноваження вищого спеціалізованого суду утворюють певну систему, яка складається з судових, аналітичних, методичних, організаційних та правороз’яснювальних повноважень.

Вказані повноваження розподіляються між структурними утвореннями вищого спеціалізованого суду. Оскільки судді розподілені між судовими палатами, можна стверджувати, що судові повноваження реалізуються лише в таких утвореннях як судові палати.

Судові повноваження, які здійснюють судді певної палати у складі колегії суддів, полягають в розгляді у касаційному порядку справ відповідної судової юрисдикції, а також інших справ у випадках, визначених процесуальним законом.

2.2. Структура та склад вищого спеціалізованого суду

До складу вищих спеціалізованих судів можуть входити лише судді, які були обрані на посаду судді безстроково. З суддів вищого спеціалізованого суду Вищою радою юстиції на строк п’ять років призначаються голова суду та його заступники [52]. Якщо у вищому спеціалізованому суді кількість суддів перевищує сорок п'ять, може бути призначено не більше трьох заступників голови суду.

Також суддя вищого спеціалізованого суду, як і судді всіх інших судових органів, є носієм судової влади, а отже його статус визначено Конституцією України та Законом України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року. Згідно з вимогами законодавства суддею вищого спеціалізованого суду може бути громадянин України не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше ніж 3 років. Крім цього, обов'язковою умовою є володіння державною мовою та проживання на території України не менше як 10 років, а також наявність фахової підготовки з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів [3].

Судді вищого спеціалізованого суду обіймають посади безстроково, крім суддів, які призначаються на посаду судді вперше. Вперше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Голову вищого спеціалізованого суду призначає на посаду з числа суддів відповідного суду та звільняє з посади Президент України за поданням Голови Верховного Суду України. Він є керівником суду й на нього покладають обов'язки, за виконання яких він несе особисту відповідальність [54].
Запорукою успішної роботи вищого спеціалізованого суду, як і будь-якої судової установи, є належне керівництво та організація його діяльності. Саме ці функції здійснює голова суду. Основу організаційного керівництва становить право голови видавати обов'язкові до виконання розпорядження чи накази, а головне - забезпечувати їх виконання тими особами, яким вони були адресовані.

Як керівник вищого спеціалізованого суду, голова уповноважений виконувати низку зобов'язань, за виконання яких він несе персональну відповідальність [55].

Повноваження голови вищого спеціалізованого суду, як і голів судів нижчого рівня, обумовлені тим, що він уособлює, по-перше, суддю, а по-друге, керівника вищої судової установи в гілці спеціалізованих судів, які мають елементи певної автономності. Тому якщо адміністративні і суддівські повноваження за своїм змістом є тотожними аналогічним повноваженням голів судів нижчих рівнів, то організаційні та представницькі мають певну відмінність.

Відповідно до ст. 34 Закону повноваження голови вищого спеціалізованого суду можна поділити на наступні групи:

1) представницькі повноваження - представляє відповідні спеціалізовані суди як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної
влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами, а також із судовими органами інших держав та міжнародними організаціями інших держав.

До цих, досить традиційних, представницьких повноважень належить і представництво, зміст якого визначається характером відносин між вищим спеціалізованим судом і Верховним Судом України.

2) адміністративні повноваження:

- контролює ефективність діяльності апарату суду, вносить Голові Державної судової адміністрації України подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

- визначає адміністративні повноваження заступників голови вищого спеціалізованого суду;

- видає на підставі акта про обрання на посаду судді чи звільнення судді з посади відповідний наказ;

3) організаційні повноваження:

- повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України про наявність вакантних посад у вищому спеціалізованому суді в десятиденний строк з дня їх утворення;

- вносить відповідно до цього Закону пропозиції щодо утворення відповідних місцевих та апеляційних судів, зміни їх територіальної юрисдикції, а також щодо кількості суддів у них;

- скликає пленум вищого спеціалізованого суду; вносить на розгляд пленуму подання про призначення на посаду секретаря пленуму; виносить на розгляд пленуму питання та головує на його засіданнях;

- інформує пленум вищого спеціалізованого суду про стан правосуддя у відповідній судовій юрисдикції та практику вирішення окремих категорій справ;

- забезпечує виконання рішень зборів суддів вищого спеціалізованого суду;

- контролює ведення та аналіз судової статистики, організовує вивчення та узагальнення судової практики, дбає про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

- забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів вищого спеціалізованого суду;

- здійснює інші повноваження, визначені законом [4];

4) судові повноваження голови вищого спеціалізованого суду полягають в тому, що він може головувати в судових засіданнях колегій суддів при розгляді будь-якої справи, аби вона належала до юрисдикції цього суду.

З питань, що належать до його адміністративних повноважень голова ВСС видає накази і розпорядження.
Для підвищення ефективності роботи та оперативного виконання функцій керівництва структурними підрозділами суду голова вищого спеціалізованого суду має першого заступника та заступників - голів судових палат, між якими він розподіляє функціональні обов'язки [54]. Розподіл цих та інших службових обов'язків серед заступників фіксується письмовим розпорядженням голови вищого спеціалізованого суду.
У разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення - заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду - суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді.

Згідно ст. 35 Закону заступники голови вищого спеціалізованого суду здійснюють адміністративні повноваження, визначені головою суду.
Голова вищого спеціалізованого суду (а також його перший заступник) входить до складу Пленуму Верховного Суду України, де на засадах рівності бере участь у вирішенні усіх питань, що входять до компетенції Пленуму. Окрім того, голова вищого спеціалізованого суду інформує Пленум Верховного Суду України про діяльність вищого спеціалізованого суду [55].

Також суддя вищого спеціалізованого суду має помічника, який виконує роботу, спрямовану на забезпечення діяльності судді. Помічником судді обираються суддею самостійно, ним може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, вільно володіє державною мовою та має стаж роботи в галузі права не менше трьох років.

У вищому спеціалізованому суді утворюються палати з розгляду окремих категорій справ за визначеною спеціалізацією в межах відповідної спеціальної судової юрисдикції. Отже, кількість і предметна спеціалізація судових палат у вищому суді визначаються не законом, а самим вищим судом.

У вищому господарському суді утворено чотири судових палати: з розгляду справ про банкрутство; з розгляду справ про стягнення податків (обов’язкових платежів); з розгляду справ у спорах між господарюючими суб’єктами; з розгляду справ, пов’язаних із захистом інтелектуальної власності. На стадії вивчення знаходиться питання про необхідність утворення ще однієї судової палати з розгляду справ у корпоративних спорах та спорах, пов’язаних з приватизацією державного майна [56].

У вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ діють дві судові палати з цивільних та кримінальних справ [10].
У вищому адміністративному суді діють 5 судових палат.

Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів вищого спеціалізованого суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів вищого спеціалізованого суду про діяльність судової палати.

(ссылка) Відповідно до статті 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату[57, с. 27]. Керівника апарату вищого спеціалізованого суду та заступників - призначає на посаду та звільняє з посади Голова Державної судової адміністрації України за поданням голови даного суду [4].
Апарат суду покликаний забезпечити найважливіше завдання суду – здійснення правосуддя. Також на нього покладаються завдання щодо вивчення та узагальнення судової практики, аналізу судової статистики, систематизації законодавства та ін. Апарат суду підпорядковується керівнику апарату суду, який несе персональну відповідальність за належне організаційне забезпечення суду, суддів та судового процесу, функціонування автоматизованої системи документообігу, інформує збори суддів про свою діяльність.
В апаратах вищих спеціалізованих судів створюються управління та відділи (Див. Додаток А-Г).

(ссылка) Для вирішення загальних питань діяльності відповідних спеціалізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого спеціалізованого суду, що діє у складі всіх суддів вищого спеціалізованого суду та голів апеляційних спеціалізованих судів. Він є однією з найважливіших форм діяльності вищого спеціалізованого суду [55, с. 59].

Для вирішення питань, пов'язаних із забезпеченням єдності судової практики у справах відповідної судової юрисдикції, та інших питань, віднесених до його повноважень у вищому спеціалізованому суді у складі всіх суддів цього суду діє пленум. Пленум скликається головою вищого спеціалізованого суду в разі потреби або на вимогу не менш як п'ятої частини від складу суддів вищого спеціалізованого суду, але не рідше двох разів на рік. Про день і час скликання пленуму його учасники повідомляються не пізніш як за десять днів до засідання. У цей же строк надсилаються матеріали щодо питань, які виносяться на розгляд пленуму. Засідання пленуму вищого спеціалізованого суду є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин від складу пленуму.

На засідання пленуму можуть бути запрошені судді судів відповідної спеціалізації, представники органів державної влади, наукових установ, громадських організацій, засобів масової інформації та інші особи. Участь у роботі Пленуму вищого спеціалізованого суду полягає не тільки у присутності на засіданні, а й можливості виступити та взяти участь у обговоренні відповідних питань. Секретар пленуму організовує роботу секретаріату, підготовку засідань, забезпечує ведення протоколу та контролює виконання постанов, прийнятих пленумом вищого спеціалізованого суду.

Повноваження пленум вищого спеціалізованого суду відповідно до ст. 36 Закону можна поділити на наступні групи:

1) вирішення організаційно-кадрових питань - призначає за поданням голови вищого спеціалізованого суду з числа суддів вищого спеціалізованого суду та звільняє з посади секретаря пленуму вищого спеціалізованого суду.

(ссылка) Реалізуючи дану групу повноважень, Пленум визначає кількісний склад суддів - членів президії вищого спеціалізованого суду; затверджує склад науково-консультативної ради при вищому спеціалізованому суді та положення про неї; затверджує склад редакційної колегії друкованого органу вищого спеціалізованого суду [56];

2) вирішення складних питань застосування законодавства, що виникають в судовій практиці при розгляді судових справ:

- заслуховує інформацію про стан правосуддя у відповідній судовій юрисдикції та практику вирішення окремих категорій справ;

- узагальнює з метою забезпечення однакового застосування норм права при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції практику застосування матеріального і процесуального закону [51, с. 58];

Задля реалізації даної групи повноважень Пленум заслуховує інформацію голови вищого спеціалізованого суду про діяльність гілки спеціалізованих судів, а також повідомлення заступників голови вищого спеціалізованого суду (голів судових палат) та голів апеляційних і місцевих спеціалізованих судів про практику вирішення судових справ. На підставі отриманої інформації Пленум дає роз’яснення з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної юрисдикції [55];

3) вдосконалення законодавчого врегулювання відносин, що є предметом юрисдикції спеціалізованих судів:

- приймає рішення про звернення до Верховного Суду України про направлення конституційного подання щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної

Республіки Крим та щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України;

- затверджує Регламент Пленуму вищого спеціалізованого суду;

- за результатами узагальнення судової практики дає роз'яснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової юрисдикції;

- затверджує положення про Науково-консультативну раду вищого спеціалізованого суду та визначає її персональний склад;

- визначає персональний склад редакційної колегії друкованого органу вищого спеціалізованого суду;

- розглядає та вирішує інші питання, віднесені законом до його повноважень.

Постанови пленуму приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів членів пленуму, підписуються головуючим на засіданні пленуму та секретарем пленуму і публікуються в офіційному друкованому органі вищого спеціалізованого суду.

Для вирішення організаційних питань у вищому спеціалізованому суді діє президія суду у складі голови суду, його заступників, заступників голів палат, а також суддів суду, обраних до .складу президії. Судді обираються до складу президії загальними зборами суддів цього суду шляхом таємного голосування.

Президія організовує роботу конференції суддів

При ВСС утворюється Науково-консультативна рада, з числа висококваліфікованих фахівців у галузі права для попереднього розгляду проектів постанов вищого спеціалізованого суду, підготовка яких потребує наукового забезпечення. Головним завданням якої є опрацювання питань, пов’язаних з роз’ясненням законодавства, подання висновків щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів, а також опрацювання інших питань, пов’язаних з необхідністю наукового забезпечення діяльності вищого спеціалізованого суду. Саме тому до цих рад поряд із суддями, які мають значний досвід роботи і схильність до наукового осмислення судової практики зі складних питань застосування законодавства, входять також провідні науковці і фахівці в певних галузях права [55].

Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань, в якому публікуються матеріали судової практики вищого спеціалізованого суду та інших судів відповідної судової юрисдикції, матеріали з питань організації діяльності судів відповідної судової юрисдикції та інші матеріали.

Так, вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ має наступні три офіційні друковані органи – науково-практичні журнали: «Часопис цивільного і кримінального судочинства», «Цивільне судочинство. Судова практика у цивільних справах» та «Кримінальне судочинство. Судова практика у кримінальних справах» [10].

Вищий адміністративний суд має також три офіційних друкованих видань: «Вісник Вищого адміністративного суду України», "Судова практика Вищого адміністративного суду України" та «Адміністративне судочинство. Судова практика в адміністративних справах» [26]
Зокрема, Вищий господарський суд України має два офіційні друковані видання: "Вісник Вищого господарського суду України" та "Збірник рішень Вищого господарського суду України" [28].



Страница 1 из 2 | Следующая страница
 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:




 
 

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
 

Новости партнёров
Эксперты рассказали о рекордном за год оптимизме российских компаний
Российские компании прогнозируют не только положительные условия для ведения своего бизнеса.

В России колбаса может подорожать на 30%
Экспертный совет при правительстве РФ предложил ввести акцизы на продукты переработки красного мяса — колбасу, сосиски, бекон.

В Аргентине опубликовали первые фото затонувшей подлодки
В Аргентине опубликовали первые фотографии подводной лодки Сан-Хуан, которая пропала больше года назад.

Облако тэгов
Популярные статьи
Календарь
«    Ноябрь 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
 
Реклама на сайте
Счётчики
 
"ПРИГОВОР СУДА ИНФО" © 2011-2014. Все права защищены. Копирование материалов сайта возможно только с указанием активной индексируемой гиперссылки на наш сайт.Все материалы сайта предоставляются исключительно для ознакомления. Владелец сайта не несет ответственности за их практическое использование.
Главная     |     Новости     |     Справка     |     Форум     |     Контакты     |     Статистика сайта     |     Карта сайта     |     RSS 2.0