Добавить в Избранное   Сделать Стартовой  
 
   
Главная     |     Новости     |     Справка     |     Форум     |     Обратная связь     |     RSS 2.0
Реклама
Личный кабинет
Логин :
Пароль :

» Регистрация
» Напомнить пароль?
Навигация по сайту
Опрос посетителей
По Вашему мнению взяточничество больше распостранено?

В прокуратуре
В суде
В налоговой
В МЧС
В милиции

Архив новостей
Июнь 2015 (3)
Май 2015 (15)
Апрель 2015 (1)
Декабрь 2014 (1)
Октябрь 2014 (3)
Июль 2014 (5)
Приговор суда инфо » Юридические рефераты » Дипломна робота на тему прокуратури

 

Дипломна робота на тему прокуратури

в разделе: Юридические рефераты Просмотров: 2230
Дипломна робота
на тему
прокуратури



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ЯК НАПРЯМУ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ.

1.1 ФУНКЦІЇ ТА ГОЛОВНІ НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОКУРАТУРИ В УКРАЇНІ.

1.2 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ
РОЗДІЛ 2 СТАН МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ ТА ДИНАМІКА ЙОГО РОЗВИТКУ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ.

2.1 МІЖНАРОДНА ПРАВОВА ДОПОМОГА ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ.

2.2 РОЗВИТОК МІЖНАРОДНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ.

2.3 РЕАЛІЗАЦІЯ ПРОГРАМ ТА ПРОЕКТІВ (ЗАХОДІВ) МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ОРГАНІВ ПРОКУРАТУРИ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Вступ

Із набуттям незалежності в Україні розпочались процеси активної інтеграції нашої держави в міжнародне співтовариство. Одним із напрямів такої діяльності є співробітництво правоохоронних органів у галузі надання правової допомоги у кримінальних справах.

Передумови для міжнародного співробітництва органів прокуратури України з відповідними установами іноземних держав та створення ефективного каналу обміну інформацією у галузі правової допомоги фактично передбачені Законом України від 5 листопада 1991 р. “Про прокуратуру”.

Зпоміж завдань, на виконання яких спрямована діяльність органів прокуратури, пріоритетним є вирішення питань у галузі прокурорсько-слідчої діяльності, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та укладених Україною міждержавних договорів. Закон України “Про прокуратуру” визначає, що саме Генеральний прокурор України відповідно до міждержавних угод у галузі надання правової допомоги вирішує питання про порушення кримінальних справ і розслідування злочинів, проведення дізнання, видачу злочинців або осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, направлення повідомлень про наслідки кримінального переслідування, а також інші передбачені такими угодами питання.

В сучасних умовах дуже важко без допомоги компетентних установ інших держав всебічно розслідувати злочини, вчинені з використанням міжнародних зв’язків, пов’язані з транскордонними переказами коштів тощо. Запорукою успішного розслідування у таких випадках є своєчасна, а головне ? отримана з додержанням встановлених правил та процедур міжнародна правова допомога.

Відповідно до положень законодавства України про ратифікацію міжнародних договорів Генеральна прокуратура України визначена як центральний орган, на який покладаються повноваження щодо здійснення міжнародного співробітництва у кримінальних справах на стадії досудового слідства. Такий підхід законодавця до визначення установи, відповідальної за виконання положень міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, є цілком виправданим і відповідає функції прокуратури зі здійснення нагляду за додержанням законів при провадженні дізнання та досудового слідства.

РОЗДІЛ 1 Поняття міжнародного співробітництва як напряму діяльності органів прокуратури України.

1.1 Функції та головні напрями діяльності прокуратури в Україні.

Прокуратура України - самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний і державний устрій, права й свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами та методами, які передбачено законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади (законодавча, виконавча та судова), які уособлюють єдину державну владу та її поділ, зовсім не виключають можливості існування інших функціонально самостійних правових інститутів . Їх наявність визначається реальними потребами побудови правової держави і державно-правового життя суспільства в даний конкретний період, необхідністю демократичних форм контролю гілок влади у випадках, коли їх діяльність не відповідає принципам і положенням Конституції.

Україна 5 листопада 1991 року прийняла Закон України "Про прокуратуру", який було введено в дію 1 грудня 1991 року. Саме цей день відзначають як День працівників прокуратури . Загалом історія прокуратури як державного інституту нараховує більше ніж сім сторіч. З часу виникнення прокуратури її розвиток у різних державах світу іде невпинно і з певною специфікою, властивою кожній країні. На території України, яка входила до складу Російської імперії, а потім в Союз РСР, прокуратура вже існувала більше 270 років . За цей час вона пережила злети і падіння, фактичну і юридичну ліквідацію, неодноразово змінювались її завдання і функції.

Правовою основою організації і діяльності органів прокуратури є Конституція, Закон України "Про прокуратуру", кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративне, виправно-трудове, господарсько-процесуальне законодавство та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні договори та угоди.

У зв'язку з прийняттям Конституції України питання про місце прокуратури в системі державних органів знову переходить з теоретичної в практичну проблему. В умовах становлення демократичної правової держави Україна крок за кроком створює підвалини демократичної соціально-правової держави, стержневими принципами якої має бути верховенство закону, додержання прав і свобод громадян. У реальному житті утвердженню цих принципів всією своєю діяльністю сприяє прокуратура, яка переживає складний і відповідальний період свого розвитку.

З прийняттям Конституції України у розвитку органів прокуратури розпочався новий етап. Вже визначені пріоритетні напрями діяльності прокурорської системи України - прокуратура усією своєю діяльністю має сприяти реалізації головної ідеї Конституції України —захисту прав та інтересів кожної особи нашої держави.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" закріплено принципи організації та діяльності прокуратури, де зазначено, що органи прокуратури України:

- становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням прокурорів нижчого рівня вищому;
- здійснюють свої повноваження на основі додержання Конституції України та чинних на території нашої держави законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів;

- захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

- вживають заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

- діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

- Працівники прокуратури не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів

Суть принципу єдності полягає в тому, що кожний орган прокуратури, її посадові особи діють у межах своєї компетенції, виступаючи як представники єдиної системи прокурорських органів. Це — важлива структурна ознака, оскільки внаслідок цього забезпечується єдність завдань, що стоять перед прокурорами різних рівнів, загальність методів, форм їх діяльності з основних напрямів роботи, а також засобів реагування на порушення закону. Здійснюючи нагляд за виконанням законів, органи прокуратури вживають заходів щодо усунення порушень закону, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення, виходячи з єдності мети і завдань, що стоять перед прокуратурою.

Сувора підпорядкованість органів прокуратури по вертикалі, яка ґрунтується на принципі централізації прокурорської системи, є не лише фактором виконавської дисципліни, що само по собі важливо в діяльності прокуратури. Вона гарантує, що будь-який акт прокуратури має відповідати закону, наказам Генерального прокурора. Для скасування незаконного, необґрунтованого рішення, що його прийняв прокурор нижчого рівня, відповідному керівникові органу прокуратури надано право одноособово вирішити це питання.

Незалежність прокуратури означає, що всі прокурори здійснюють свої повноваження незалежно від органів державної влади і самоорганізації населення, політичних партій і громадських об'єднань.

Принцип гласності в діяльності прокуратури характеризується тим, що органи прокуратури виконують покладені на них завдання гласно, інформуючи громадян, а також органи державної влади про результати своєї роботи, про стан та додержання законів органами і установами, щодо яких прокуратура здійснює наглядові функції. Цим прокуратура зміцнює правовий порядок, запобігає порушенню прав і свобод людини, формує громадську думку навколо правопорушень і осіб, які їх допустили, впливає на правосвідомість громадян, підвищуючи їх правову культуру.

Для ефективного виконання прокуратурою правозахисної ролі законодавством передбачено гарантії незалежності та повноваження, що значно відрізняють її від інших правоохоронних органів. Втручання органів державної влади, посадових осіб, засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій та їх представників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття неправомірного рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Передбачені законом повноваження прокурора брати участь у засіданнях органів законодавчої і виконавчої влади, а також органів самоорганізації населення є одним з важливих проявів особливого статусу прокуратури в здійсненні контрольних функцій. Разом з тим встановлено заборону прокурору входити до складу комісій, комітетів та інших колегіальних органів, утворюваних радами або їх виконавчими органами.

В Конституції України регламентації діяльності прокуратури присвячений сьомий розділ де також вказано, що вона становить єдину систему, на яку покладається підтримання державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом , нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Зміни в законодавстві, пов'язані з судово-правовою реформою, рішення Конституційного Суду України, накази Генерального прокурора України детально встановлюють компетенцію прокуратури.

Основними напрямами діяльності органів прокуратури є:

- нагляд за додержанням законів всіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами;

- структурне забезпечення виконання функцій нагляду за додержанням законів: у сфері економічних відносин; у соціальній сфері; у сфері охорони навколишнього середовища; про неповнолітніх; на транспорті органами державного митного комітету;

- нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину;
- розслідування діянь, що містять ознаки злочинів, слідчими органів прокуратури, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справі Служби безпеки, розслідування особливо важливих справ;

- функція підтримання державного обвинувачення і участі у розгляді справ у судах: кримінальних, цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у господарських судах;
- нагляд за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом;

- нагляд за додержанням законів органами військового управління, військовими об'єднаннями, (об'єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних сил, Прикордонних військ, Національної гвардії України, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань, дислокованих на території України;

- вжиття заходів прокурором для узгодження дій правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю;

- участь в розробленні органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням, у роботі, щодо вдосконалення та роз'яснення законодавства.
- здійснення управлінської функції з організації роботи, кадрової політики, проходження документів, планування, фінансування та матеріально-технічного забезпечення органів прокуратури.

Органи прокуратури складають єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокурору України. Всі інші прокурори призначаються Генеральним прокурором України.

Законом України «Про прокуратуру» встановлено, що органи прокуратури вживають заходів до виявлення і своєчасного усунення будь-яких порушень закону, від кого б вони не виходили. І тут, важливе значення має те, яке місце посідає прокурорська система серед інших державних структур, яка її роль у взаємодії різних ланок державного апарату.

Всі функції прокуратури різні за характером, підпорядковані єдиним цілям і завданням її діяльності, які збігаються з цілями і завданнями інших суб'єктів контрольно-наглядової влади. Функція є одним із головних понять, через яке розкривається структура і зміст діяльності органів прокуратури. Функції прокуратури обумовлені завданнями, на вирішення яких вони направлені і повинні здійснюватись. У поняття «функції прокуратури» входить такий вид діяльності її органів, який визначається соціальним призначенням прокуратури, характеризується певним предметом, направленим на вирішення завдань, і здійснюється з використанням властивої їй компетенції.

Відповідно до статті 4 Закону України „Про прокуратуру” головним завданням прокуратури є діяльність органів прокуратури, яка спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань. Завдання прокуратури — встановлення наявності (відсутності) порушень закону в матеріалах, які надходять до прокуратури від контролюючих, інших органів, посадових осіб і громадян; притягнення винних до встановленої законом відповідальності, виявлення причин і умов, що сприяють правопорушенням, і вжиття заходів до їх усунення.

Конституція України визначила прокуратуру України як єдину систему. Викладення основних положень про прокуратуру в окремому розділі (VII) Основного Закону України зумовлено тим, що виконання покладених на органи прокуратури функцій і повноважень є самостійним видом державної діяльності. Такий висновок підтверджують також як специфічні функції та характер діяльності прокуратури, так і принципи їх організації, єдність завдань цього незалежного централізованого державного органу.

Відповідно до положень ст. 121 Конституції на прокуратуру України покладено: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і цим Законом. Це свідчить про зміщення пріоритетів діяльності прокуратури на користь захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Наведені функції прокуратури відповідають передусім позиції формування правової держави.

Таким чином, сьогодні прокуратура України є самостійною гілкою державної влади, а за умови включення її до пропонованої системи контрольне-наглядової влади вона стане автономним елементом цієї системи. Вона забезпечує захист від неправомірних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою засобами і методами, що передбачені законом. Прокуратура не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади, які формуються та утверджуються у державі після прийняття Конституції.

Діяльність органів прокуратури спрямована на загальне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань закріплених Конституцією України, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини і громадянина; основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих рад, органів самоорганізації населення.

Функції прокуратури об'єктивно обумовлюють права і обов'язки її органів, правові засоби їх здійснення. Поняття «функції» пов'язується, але не ототожнюється з поняттям «основні напрями діяльності прокуратури». Тому чи іншому напряму діяльності надається значення основного, враховуючи зміни в соціальному житті, економіці, стан законності в окремій сфері. Такий характер певних напрямів діяльності викладено в конкретних наказах Генерального прокурора України (наприклад, нагляд за додержанням законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, на транспорті, серед неповнолітніх тощо).

Пріоритетним напрямом діяльності прокуратури є захист прав і свобод людини. При цьому органи прокуратури захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак.

Отже, посідаючи не підпорядковане місце в системі поділу державної влади, прокуратура всю свою діяльність спрямовує на захист передбачених законом прав і свобод громадян та інтересів держави від неправомірних посягань, утвердження принципу верховенства права. Діяльність прокуратури нині відбувається в умовах глобальних перетворень в усіх галузях суспільного життя. Специфіка нових економічних, політичних і соціальних відносин, створення нової правової системи незалежної України зумовлюють специфіку здійснення функцій прокуратури.

1.2 Правове регулювання міжнародного співробітництва органів прокуратури

На сьогодні для України є чинними 9 конвенцій з питань співробітництва у сфері кримінального судочинства, які укладені у рамках Ради Європи та Співдружності Незалежних Держав. Ці спеціалізовані договори регламентують надання правової допомоги у кримінальних справах загалом або стосовно окремих видів, зокрема проведення процесуальних дій, видачі правопорушників, передачі кримінального переслідування.

Крім того, Україна є учасницею низки міжнародних угод, які встановлюють зобов’язання держав-учасниць щодо здійснення широкого комплексу внутрішніх заходів законодавчого, управлінського, правозастосовного характеру та міжнародної співпраці з метою протидії певному суспільному явищу. Поряд із регламентацією таких загальних заходів вони містять норми щодо співпраці у сфері правової допомоги.

Характерною особливістю цих договорів є дуже широке коло держав-учасниць. Наприклад, до Єдиної конвенції про наркотичні засоби 1961 р. приєдналися 168 держав, до конвенцій ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів 1971 р. та про психотропні речовини 1988 р. понад 150.

Варто зауважити, що у разі відсутності договірних відносин у сфері правової допомоги між державами - учасницями конвенцій, така допомога може надаватися на підставі цих конвенцій.

Україна також уклала 24 міждержавні двосторонні договори, які є правовою базою для міжнародного співробітництва з питань правової допомоги у кримінальних справах.

Ряд цих міжнародних договорів, наприклад з Польщею, Литвою, Молдовою, Грузією, Естонією, Латвією, Монголією, В’єтнамом, Кубою, регламентує весь комплекс питань надання правової допомоги.

Іншими угодами урегульовані окремі аспекти співпраці у сфері кримінального судочинства. Зокрема, процедуру передачі засуджених осіб впорядковують договори з Азербайджаном, Узбекистаном, Казахстаном, Вірменією; питання екстрадиції - з Індією, Китаєм, Бразилією; виконання процесуальних дій з Канадою та США.

Робота по встановленню договірних відносин з питань взаємної допомоги триває. Договірна база постійно розширюється у географічному плані, тобто зростає кількість держав, з якими Україна встановлює договірні відносини, а також удосконалюються механізми надання правової допомоги.
Практика застосування Україною чинних міжнародних договорів дозволяє стверджувати, що наша держава в рамках міжнародних угод виконує зобов’язання у повному обсязі та на високому професійному рівні.

Діяльність Генеральної прокуратури України з виконання положень міжнародних договорів про надання правової допомоги у кримінальних справах отримує високу оцінку іноземних партнерів. Так, Департамент юстиції США відзначив зразкове виконання українською стороною запитів, направлених США в Україну, відповідно до положень міждержавного договору про взаємну правову допомогу у кримінальних справах. Зазначалося, що матеріали всіх цих виконаних у повному обсязі клопотань були отримані США у максимально стислі терміни.

При провадженні слідства у деяких справах про злочини з розгалуженими міжнародними зв’язками доводиться звертатись до багатьох держав, враховувати особливості їх правової системи, можливості отримання правової допомоги та існуючі обмеження у наданні тих чи інших її видів.
Так, лише у процесі слідства у справі П. Лазаренка Генеральна прокуратура України направила понад 400 запитів про надання правової допомоги у більш ніж 60 держав світу. Завдяки наданій українськими слідчими інформації у ряді країн були порушені власні кримінальні справи про відмивання доходів та інші злочини. Під час їх розслідування численні запити про надання правової допомоги надходили й до України. Зокрема, у зв’язку з проведенням розслідування у США справи П. Лазаренка Департамент юстиції цієї країни неодноразово звертався до українських слідчих із запитами про виконання процесуальних дій. За даними Департаменту юстиції при виконанні цих запитів в Україні було проведено більше слідчих дій, ніж у будь-якій іншій країні стосовно будь-якої іншої справи.

Отже, українські правоохоронці при проведенні слідства у кримінальних справах отримують унікальний досвід міжнародного співробітництва та встановлюють контакти зі своїми колегами у всьому світі.

Безперечно, вихід злочинності з нових держав на міжнародну арену, налагодження зв’язків з традиційною організованою злочинністю є швидшим, ніж розвиток співпраці правоохоронних органів та удосконалення її форм. Саме це зумовлює нагальну потребу залучення членів Співдружності Незалежних Держав до існуючих механізмів правової співпраці у галузі боротьби зі злочинністю.

12 держав колишнього Радянського Союзу, в тому числі Україна, уклали у 1993 р. у Мінську Конвенцію про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, а у 1997 р. її доповнено Протоколом.

Зазначена Конвенція за своєю структурою є універсальним договором, оскільки регламентує співробітництво не тільки у кримінальних, а й у цивільних та сімейних справах. Поряд з цим кримінальний блок охоплює проведення процесуальних дій, екстрадицію, передачу кримінального переслідування.
Між тим, потреби сьогодення вимагають від правоохоронців адекватного й ефективного реагування на прояви міжнародної злочинності, що стає можливим лише за умови постійного удосконалення механізмів надання правової допомоги.

З цієї причини держави-члени Ради Європи підготували та 8 листопада 2001 р. підписали Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. Подібні обставини спонукали держави?учасниці Співдружності Незалежних Держав підготувати нову редакцію Конвенції, яка була підписана 7 жовтня 2002 р. у м. Кишиневі.

Положення Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції та Конвенції держав СНД виписані з урахуванням практичних потреб міжнародної співпраці, передбачають сучасні механізми надання правової допомоги та нові форми міжнародного співробітництва. Норми цих договорів доповнили та замінили застарілі положення згаданих конвенцій, які застосовувались тривалий час і вже не відповідали потребам сьогодення.

Так, положення Протоколу поряд з централізованим порядком зносин передбачають можливість застосування безпосередніх зв’язків. Тобто органи досудового слідства України у кожному конкретному випадку, з урахуванням терміновості отримання правової допомоги з-за кордону та ряду інших чинників, зможуть самі визначати механізми передачі запитів до компетентних органів іноземних держав. У виключній компетенції центральних органів залишається вирішення запитів про тимчасову передачу осіб, які тримаються під вартою, для проведення за їх участю слідчих дій.

Протоколом передбачена можливість створення спільних слідчих груп, заслуховування свідчень шляхом відео- або телефонної конференції. Обсяг правової допомоги, яка може надаватись сторонами, розширено також за рахунок таких дій, як проведення таємних розслідувань, здійснення транскордонного нагляду та контрольованої передачі.

Укладена у Кишиневі Конвенція держав СНД також передбачає проведення оперативно-розшукових заходів за запитом про правову допомогу у кримінальній справі.

Згідно з існуючою міжнародною договірною практикою оперативні дії зазвичай не передбачаються в обсязі правової допомоги. Однак їх включення до згаданих угод відповідає сучасним тенденціям договірного регулювання цієї сфери.

Новелою Конвенції є положення, яке визначає строки виконання доручення про правову допомогу. Включення до тексту договору такої норми є дуже важливим, оскільки надає слідчому можливість планувати подальше розслідування з урахуванням термінів виконання конкретного доручення про міжнародну правову допомогу.

Водночас Конвенція закріплює в кримінальному процесі держав-учасниць принцип доказової сили офіційних документів, які здобуті компетентними органами іноземної держави на її території. Відтепер можливість виникнення правових колізій з цього приводу виключається.
Окремий розділ Конвенції присвячено питанням, що регламентують процедуру визнання та виконання вироків, які винесені на території держав-членів СНД. Отже, положення Конвенції мають забезпечити реалізацію принципу невідворотності покарання та сприяти ефективному вирішенню питання щодо видачі особи, яка позбавлена волі на території запитуваної держави.

Надзвичайно важливим є запровадження відповідно до Конвенції інституту попереднього арешту власних громадян до отримання кримінальної справи з-за кордону.

Нині ведеться відповідна робота з підготовки цих міжнародних договорів до ратифікації парламентом України.

Загальновідомо, що міжнародні договори про правову допомогу регулюють порядок міждержавних зносин, умови та обсяг надання правової допомоги. Поряд з цим їх положення містять численні посилання на норми внутрішнього законодавства країни, до якої звернуто запит.
Зокрема, ст. 3 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. та відповідні положення інших договорів України визначають, що така допомога надається у порядку, передбаченому законодавством запитуваної сторони.

Водночас чинне законодавство України не містить відповідних норм, які б регламентували внутрішньодержавні процедури надання правової допомоги.
Формування договірної бази шляхом укладення відповідних міжнародних угод та усвідомлення необхідності регламентації процедур надання правової допомоги у національному законодавстві є свідченням бажання України здійснювати міжнародні відносини у цій сфері цивілізовано і на правових засадах.

РОЗДІЛ 2 Стан міжнародного співробітництва органів прокуратури України та динаміка його розвитку на сучасному етапі.

2.1 Міжнародна правова допомога органів прокуратури в кримінальних справах.

За роки незалежності в нашій державі активізувались процеси, які пов’язані з вступом України в міжнародне співтовариство. Міжнародна правова допомога істотно впливає на вдосконалення та ефективність прокурорсько-слідчої діяльності у сфері міжнародної співпраці.

Міжнародне співробітництво у галузі надання співробітництво органів прокуратури з компетентними установами іноземних держав, ефективний обмін інформацією у галузі правової допомоги передбачені Законом України «Про прокуратуру». З-поміж завдань, на виконання яких спрямована діяльність органів прокуратури, пріоритетними є вирішення питань у галузі прокурорсько-слідчої діяльності, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права та укладених Україною міждержавних договорів. У сучасних умовах практика розслідування кримінальних справ та виконання інших функцій, які покладено на органи прокуратури, свідчать про необхідність міжнародної співпраці з іноземними колегами, адже запорукою успішного розслідування кримінальних справ є своєчасно надана, а головне — з дотриманням встановлених правил та процедур, міжнародно-правова допомога.

У сучасних умовах запорукою успішного розслідування кримінальних справ, особливо в сфері економічної діяльності, є допомога компетентних органів іноземних держав у зборі доказів протиправної діяльності осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності в Україні.

Водночас, значні повноваження прокуратури у галузі надання правової допомоги у кримінальних справах закріплені у Законі України "Про прокуратуру України", міжнародних договорах та законах про їх ратифікацію і успішно реалізовуються повсякденно.

Слід зазначити, що у сучасному глобалізованому світі з відкритими кордонами між державами, швидким розвитком нових технологій здійснення банківських та платіжних операцій значну кількість кримінальних справ вже просто неможливо розслідувати без допомоги іноземних колег.

Для того щоб викрити особу та довести її вину у скоєнні інкримінованих злочинів необхідно, за умови такої потреби, своєчасно і, головне, з дотриманням встановлених правил та процедур звернутись за отриманням міжнародної правової допомоги. Підставою для звернення за такою допомогою є міжнародні договори України у цій галузі, як багатосторонні так і двосторонні. Як відомо, існує три види міжнародної правової допомоги при розслідуванні кримінальних справ, а саме:

проведення процесуальних дій, що включає в себе виконання слідчих дій, вручення документів, передачу предметів, надання документів та виконання інших процесуальних заходів;

екстрадиція осіб;

передача кримінального переслідування осіб.

Так, при проведенні процесуальних дій слід пам’ятати, що підготовка запитів про виконання процесуальних дій має здійснюватись з урахуванням вимог чинних міжнародних договорів і нормативних актів, що регламентують їх застосування.

Ігнорування вимог відповідних угод, невірні посилання на правові джерела не лише уповільнюють процес отримання правової допомоги, але й створюють загрозу втрати доказової сили документів, відмови у виконанні запитів тощо.

Поряд із визначенням правової підстави звернення за кордон, важливе місце при підготовці запиту також посідає і урахування застережень та заяв відповідної країни, зроблені нею при підписанні або ратифікації міжнародної угоди.

Як свідчить практика, при підготовці таких запитів майже ніколи не ставиться питання щодо застосування процедури виконання за кордоном запитуваних процесуальних дій, чи хоча б вимог щодо оформлення процесуальних документів, які складаються за наслідками проведення слідчих дій.
За умовами міжнародних договорів України у таких випадках застосовуватиметься виключно процедура, передбачена країною виконання запиту. Однак судово-слідчі органи України, як правило, не обізнані із законодавством відповідної країни. З огляду на це не виключені випадки надходження з-за кордону доказів у справі, порядок отримання або оформлення яких буде суперечити кримінально-процесуальному законодавству України. За таких обставин можуть виникнути деякі ускладнення щодо прийнятності отриманих доказів.

Наведу такий приклад. Законодавство деяких країн Європи дозволяє співробітникам поліції обмежуватись лише складанням звіту за наслідками проведеної роботи щодо виконання запиту іноземної держави. Скажімо, ми звертаємось до компетентних органів іноземної держави провести допит конкретних осіб та здійснити інші слідчі дії, необхідність виконання яких вимагає розслідування, що здійснюється в Україні. У відповідь ми отримуємо поліцейський звіт, в якому йдеться, що з особою, яка цікавить наше слідство, проведена співбесіда, та наводяться її відповіді на поставлені запитання. Однак протокол допиту окремо не складається та до звіту не долучається. У подібний спосіб подекуди оформлюється проведення й інших слідчих дій.
Цілком природно постає запитання щодо прийнятності оформлених у такий спосіб доказів.

Тому з огляду на характер запитуваних процесуальних дій слід зазначати на необхідність їх проведення на території іншої держави у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним кодексом України. При цьому до матеріалів запиту необхідно долучати виписки з відповідних статей кримінально-процесуального кодексу, що регламентують порядок їх виконання. У свою чергу, компетентний орган іноземної держави зобов’язаний буде задовольнити таке прохання, якщо тільки запропонована судово-слідчими органами України процедура не буде суперечити законодавству держави виконання запиту.

У цьому контексті показовим може бути співробітництво між Україною та Сполученими Штатами Америки. Так, з метою оптимізації процедур надання взаємної правової допомоги представниками Генеральної прокуратури України та Департаменту юстиції США розроблений зразок запиту про правову допомогу, який 11 травня 2002 р. розісланий прокурорам областей, а також керівникам Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації та Служби безпеки України.

Окрема увага в цьому документі присвячена і оформленню процесуальних документів, які складаються за наслідками проведення запитуваних слідчих дій, а викладені вимоги повністю відповідають кримінальному судочинству обох країн.

Загалом цей зразок запиту, на мій погляд, є універсальним, позаяк акумулює у собі передову міжнародну практику, а тому раджу використовувати його і під час підготовки запитів до інших країн.

При перевірці запитів слідчих органів України, які надходять до Генеральної прокуратури, подекуди не зовсім зрозуміло для чого та у зв’язку з чим необхідно провести за кордоном ті чи інші слідчі дії.

Тому, якщо виникає потреба допитати конкретну особу, отримати відповідну банківську інформацію – слід чітко зазначати, яке відношення до розслідуваної кримінальної справи має така особа або фірма. Це вимога, передбачена підпунктом “в” п. 1 ст. 14 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р. Так, запит про правову допомогу має містити предмет і причину звернення. Це означає, що запитуючий орган зобов’язаний показати зв’язок між кримінальною справою і запитуваними процесуальними діями.

Слід сказати також декілька слів щодо термінів виконання за кордоном запитів слідчих органів України. Всі ми чудово розуміємо обмеженість строків слідства у справі і намагання слідчого якомога скоріше отримати необхідні докази, які знаходяться поза межами України. Однак ми маємо також брати до уваги необхідність дотримання процедури відповідної країни при виконанні такого запиту. Скажімо, і законодавство деяких європейських держав передбачає обов’язкове отримання дозволу суду на передачу за кордон відповідних банківських документів. Це, у свою чергу, потребує певного часу для проведення всіх необхідних формальностей. При цьому треба зважувати і на можливість оскарження зацікавленою стороною рішення суду про надання документів.

Певні процедурні питання існують також і при виконанні інших процесуальних дій за запитом про правову допомогу. Це стосується і поліцейського співробітництва.

Поліцейське співробітництво здійснюється на підставі, як правило, міжвідомчих угод та полягає переважно в обміні наявною оперативною інформацією щодо обставин скоєних злочинів і причетних до них осіб.

У межах Співдружності Незалежних Держав така співпраця здійснюється безпосередньо через відповідні установи правоохоронних органів держав-учасниць, а з іншими країнами, які є членами Інтерполу, – через цю організацію міжнародної поліції.
Якщо перед вами постає питання звернення за кордон, необхідно спершу визначити, чи можливо отримати запитувану інформацію або дані в рамках поліцейського співробітництва. Якщо це так, раджу використовувати саме цей спосіб, оскільки поліцейське співробітництво на відміну від процесу правової допомоги, здійснюється доволі швидко і досить просто.

Як правило, поліцейське співробітництво передує направленню запиту про правову допомогу. Однак необхідно пам’ятати, що дані, отримані в рамках поліцейського співробітництва, можуть бути використані у справі як докази лише за умови, що вони підтверджені процесом правової допомоги.
Доцільно зазначити, що деяким аспектам цієї діяльності ще притаманні певні вади. Маються на увазі першочергові дії правоохоронців України при затриманні осіб, що вчинили злочин як на території України так й іноземних держав. Це дуже відповідальна стадія всієї екстрадиційної процедури, від якої у певній мірі залежить кінцевий результат.

Подекуди до Генеральної прокуратури України з прокуратур областей несвоєчасно надходить інформація про затримання цих осіб в Україні. Інформувати про такі факти Генеральну прокуратуру або Міністерство юстиції України обласні прокуратури зобов’язані не пізніше 3 діб з моменту затримання.
При отриманні повідомлень про затримання іноземними компетентними установами осіб, які підлягають видачі в Україну, слідчі органи зобов’язані не пізніше 10 діб з дня отримання такого повідомлення, спрямувати до Генеральної прокуратури України запити про екстрадицію.
У такий само термін судові органи також мають надати Міністерству юстиції України подібні запити про видачу.

Як свідчить практика, ці терміни підготовки таких запитів слідчими та судовими органами України майже ніколи не дотримуються. На підтвердження цього змушений констатувати, що про затримання розшукуваних правоохоронними органами осіб Генпрокуратура України дізнається, як правило, від відповідних Генеральних прокуратур держав-учасниць СНД і країн Балтії, або ж від Національного Центрального Бюро Інтерполу в Україні, якщо така особа затримується у державах Західної Європи та інших регіонах світу.

За міжнародною практикою про затримання розшукуваної за кордоном особи передусім інформується ініціатор розшуку, а потім вже і відповідний орган держави, на території якої виявлена особа, компетентний вирішувати питання видачі правопорушника.

Отже, судово-слідчі органи України майже відразу ж інформуються про затримання розшукуваних за кордоном, проте з підготовкою запитів про видачу зволікають. І тільки після того, як про затримання стає відомо Генеральній прокуратурі або Міністерству юстиції України, але, на жаль, від іноземних установ, цей процес стає контрольованим.

Такі терміни встановлені з урахуванням того, що за умовами міжнародних договорів України, наприклад, ст. 16 Європейської конвенції про видачу правопорушників 1957 р. особа до надходження запиту про видачу може триматися під вартою лише 40 діб.

Інше питання, якому необхідно також приділити увагу, це – обчислення строків тримання під вартою особи, яка підлягає видачі.
Згідно з вимогами Мінської конвенції держав-учасниць СНД у редакції Протоколу та практики, що склалась, час тримання особи під вартою на території іншої держави зараховується до загального строку перебування її під вартою. Проте життя доводить, що такий підхід у деяких випадках може бути досить сприятливим середовищем для правопорушників.

Скажімо, у межах СНД, де існує, так би мовити, спрощений порядок видачі і запити, як правило, розглядаються протягом 1–2 місяців, така норма ще може бути прийнятною. Зовсім інакше все це виглядає у країнах Західної Європи, де передбачений судовий порядок прийняття рішення про видачу та можливість його оскарження. За таких обставин запити про видачу розглядаються тривалий час, подекуди більше року.

Крім того, при затриманні на території Чеської Республіки осіб, розшукуваних правоохоронними органами України, вони, як правило звертаються із заявою щодо надання їм політичного притулку. Такі заяви розглядаються 2–3 й більше років, а за кримінально-процесуальним кодексом України граничний термін перебування особи під вартою на стадії досудового слідства складає вісімнадцять місяців.

Зазначену проблематику обов'язково слід ураховувати при подальшому вдосконаленні міжнародного співробітництва з цих питань.
Також важливим питанням у контексті міжнародної правової допомоги є межі кримінального переслідування виданої особи. За умовами міжнародних договорів особу можна притягнути до кримінальної відповідальності тільки за ті злочини, щодо яких відбулася видача. Однак, якщо у процесі розслідування у справі будуть встановлені нові факти протиправної діяльності виданої особи, слід звернутись до компетентного органу відповідної іноземної держави з клопотанням про надання дозволу на притягнення правопорушника до кримінальної відповідальності за скоєння інших злочинів. І тільки після отримання такої згоди слідчі органи України можуть інкримінувати особі скоєння цих злочинів. Проте ці вимоги міжнародних договорів слідчими органами України дотримуються не завжди. При цьому необхідно мати на увазі, що наявність таких порушень є формальною підставою для скасування вироку суду.

За умовами Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р. та інших міжнародних договорів з цього питання, у справах, що надійшли в Україну від компетентних установ іноземних держав, досудове слідство має продовжуватися у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним кодексом України.

Так, слідчий, отримавши кримінальну справу цієї категорії, відповідно до вимог ч. 2 ст. 113 КПК України зобов’язаний негайно приступити до провадження досудового слідства.

У випадку надходження справи без перекладу, постанову про прийняття її до провадження слід виносити на підставі перекладених матеріалів клопотання компетентного органу іноземної держави про передачу кримінального переслідування, а переклад матеріалів такої справи здійснювати у порядку, передбаченому ст. 128 КПK України.

Необхідно також зауважити, що за деякими запитами компетентних органів іноземних держав про передачу кримінального переслідування громадян України за злочини, вчинені ними за кордоном, остаточні процесуальні рішення у таких справах не приймаються досить тривалий час.
Непоодинокими є випадки надходження до Генеральної прокуратури України кримінальних справ без виконання у повному обсязі всіх слідчих дій, проведення яких можливе та необхідне на території іноземної держави. Зазначені обставини у деяких випадках не дають можливості повно і всебічно провести досудове слідство та дати належну оцінку діям підозрюваних осіб.

За деякими кримінальними справами, які надійшли з-за кордону в порядку передачі кримінального переслідування, громадяни України, підозрювані у вчиненні злочину чи затримані на місці злочину, звільняються з-під варти та депортуються за межі країни. Ураховуючи час, необхідний для перекладу матеріалів справ, доволі часто виникає ускладнення із встановленням місцезнаходження підозрюваної особи, проведення з нею слідчих дій та прийняття кінцевого рішення у справі.

Водночас значна частина запитів про передачу кримінального переслідування громадян України стосується вчинення ними за кордоном злочинів, які не належать до категорії тяжких та не становлять великої суспільної небезпеки. Тому зазначені кримінальні справи практично не мають в Україні судової перспективи. Так, найбільш поширеними злочинами, які вчиняються громадянами України за кордоном, є крадіжки, грабежі, шахрайства, дорожньо-транспортні пригоди (як правило, без тяжких наслідків), використання підроблених документів.
Як свідчить статистика, переважна більшість кримінальних справ цієї категорії закриваються за різними підставами кримінально-процесуального закону (як реабілітуючими, такі нереабілітуючими).

З огляду на викладене, вважається за доцільне притягувати особу до кримінальної відповідальності на території держави, де був вчинений злочин, а передачу кримінального переслідування державі громадянства або постійного місцепроживання здійснювати лише у виключних випадках.
Треба також зазначити, що слідчі органи України стикаються з проблемою притягнення осіб до кримінальної відповідальності за скоєння на території іншої держави таких злочинів, як контрабанда, незаконний перехід кордону тощо.

Цілком очевидною є необхідність законодавчого врегулювання кримінального переслідування власних громадян за скоєння на території іншої держави подібних злочинів.

Наприклад, прокуратура Рівенської області під час підготовки міжнародних слідчих доручень відповідними підрозділами органів прокуратури, УМВСУ, СБУ та ДПА обов’язково перевіряє наявність підстав для направлення звернень, відповідність форми та змісту цих доручень відповідними положеннями міжнародних угод та вимогам кримінально-процесуального законодавства. Механізм та процедура виконання цих доручень деякою мірою впливають на строки розслідування кримінальних справ. Здебільшого надання допомоги здійснюється до складних, багатоепізодних кримінальних справах, де підозрювані чи обвинувачені мали проблеми із законом, і чи або переховуються за кордоном, чи скоїли злочини в іноземній державі. Географія країн, куди направлялись клопотання про надання правової допомоги, чимала: це колишні країни Радянського Союзу, Балканські країни, Німеччина, Польща, Великобританія, Бельгія, Данія. Приміром, на Рівенщині цьогоріч затримали Салахова Інтігам Закір-огли з Азербайджану, який у травні 2001 року дезертирував з військової частини, отож втік до своїх родичів в Україну. Його затримали працівники ДАІ в Сарненському районі, хоча він і назвався іншим прізвищем. За відбитками пальців вдалося встановити його особу. На підставі дозволу Генеральної прокуратури затриманого передали в Азербайждан, тепер вінбуде нести відповідальність за дезертирство. Також, наприклад, мешканець Білорусі О.Дюбінський втік у 2001 році з місць позбавлення волі, де відбував покарання за крадіжку, та переховувався в Україні. У Луцьку він скоїв новий злочин і потрапив у колонію. Останнім часом відбував покарання у Городоцькій колонії. У жовтні мав вийти звідти умовно-достроково за добру поведінку. Але, щойно суд виніс постанову про його дострокове звільнення, як його повідомили, що на волю він не вийде, бо мусить повертатись на Батьківщину під конвоєм. Загалом, прокуратура Рівенської області постійно вживає заходів, щоб вдосконалити взаємодію та співпрацю з іноземними колегами.

Можна привести приклад ефективна взаємодія прокуратури України та Російської Федерації у розслідуванні вбивства першого заступника голови Центрального банку Росії Козлова А.А. Прокуратурою м.Москви була порушена кримінальна справа, яку у подальшому до провадження прийняв старший слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури Російської Федерації. Для з'ясування усіх обставин події створена слідчо-оперативна група. На початку жовтня 2006 органи досудового слідства встановили і взяли під варту групу осіб, які були причетні до вказаних вбивств і серед них виявилися громадяни України - мешканці Вінницької, Донецької, Дніпропетровської та Луганської областей. З метою з'ясування ролі кожного з них під час вчинення вбивств, перевірки їх можливої причетності до інших тяжких злочинів, скоєних на території Росії, Генеральна прокуратура Російської Федерації на початку січня 2007 звернулася з клопотанням про надання правової допомоги за вказаною кримінальною справою та дозволити члену слідчої групи бути присутнім при виконанні конкретних запитуваних процесуальних дій. За особистим дорученням Генерального прокурора України О.І.Медведька від 15.01.2007 зазначене клопотання було ґрунтовно опрацьовано у міжнародно-правовому управлінні, керівники якого за участю заступника Генерального прокурора Російської Федерації Звягінцева О.Г. провели оперативну нараду і визначилися з конкретними співробітниками прокуратур областей, які залучалися до виконання запиту, термінами, порядком його виконання, установами, до яких у подальшому спрямовувалися відповідні доручення тощо. За пропозицією міжнародно-правового управління, фахівці якого встановили певну неповноту запиту і висловили кваліфіковані зауваження та рекомендації, Генеральна прокуратура Росії невідкладно підготувала і надіслала факсимільним зв’язком додатковий запит зі значно розширеним колом запитуваних процесуальних дій. За результатами наради заступникам прокурорів Вінницької, Донецької, Дніпропетровської та Луганської областей факсимільним зв’язком та поштою відправлені необхідні доручення. Поряд з цим, міжнародно-правове управління звернулося до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з проханням провести відповідні дослідження з використанням баз даних кулегільзотек. Одночасно, для перевірки можливого придбання членами злочинного угрупування квитків на повітряний, залізничний та водний транспорт за 2006 рік, до виконання клопотання російської сторони були заподіяні працівники управління нагляду за додержанням законів на транспорті Генеральної прокуратури України.

Завдячуючи ретельно продуманій і належно спланованій організації виконання двох клопотань Генеральної прокуратури Росії та професіоналізму працівників органів прокуратури на місцях, член слідчої групи Генеральної прокуратури Росії упродовж тижня свого перебування в Україні отримав значну кількість необхідних матеріалів, а 24 січня 2007, одержавши у Генеральній прокуратурі України додаткові документи, повернувся до м.Москви. Така оперативність в організації виконання запитів іноземної компетентної установи, у стислі терміни, якісне проведення запитуваних процесуальних дій певною мірою сприяли правоохоронним органам Росії у з'ясуванні обставин події, ступеню причетності кожного правопорушника до вбивств Козлова А.А. та Семенова А.Д. Генеральна прокуратура Росії висловила вдячність за сприяння і високо оцінила рівень організації виконання запиту та професіоналізм працівників Генеральної прокуратури України і прокуратур областей, які надавали правову допомогу у розслідуванні цієї кримінальної справи.
Заглом, порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах регулює наказ Генерального прокурора України від 28 жовтня 2002 року «Про введення в дію інструкції порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах». У вказаному правовому акті ставиться наголос на те що міжнародне співробітництво органів прокуратури України здійснюється на основі міждержавних угод і договорів, учасницею яких є Україна, законів України, а також нормативних актів і відомчих угод Генеральної прокуратури України.

Співробітництво органів прокуратури України з компетентними установами іноземних держав базується на принципах:
взаємної поваги до національного суверенітету і неухильногодотримання норм національного законодавства та міжнародного права;
невтручання у внутрішні справи іноземних держав.

В Інструкції висвітлюється поняття правової допомоги, а саме: у широкому розумінні означає підготовку, передачу до іноземних правоохоронних органів і судових установ, а також виконання на їх прохання звернень (клопотань, доручень, запитів) про:

проведення процесуальних дій (виконання слідчих дій, врученнядокументів, передачу предметів, надання документів та виконання іншихпроцесуальних заходів);

екстрадицію осіб;

передачу кримінального переслідування.

Що стосується мови, то звернення компетентних органів України про правову допомогу у кримінальних справах та додані до них документи складаються державною мовою України з обов'язковим долученням належним чином завіреного перекладу мовою запитуваної сторони або передбаченою договором.
Для учасників Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року допускається складання всіх документів російською мовою.

Звернення про правову допомогу та додані до них процесуальні рішення та інші документи повинні бути засвідчені підписом компетентної посадової особи та скріплені гербовою печаткою органу, який видав ці документи.

Є чіткий порядок звернення про правову допомогу, за винятком випадків, коли міжнародними договорами України передбачається можливість їх направлення безпосередньо прокурорами обласного та районного рівнів, звернення надсилаються до Генеральної прокуратури України через прокуратуру області (прирівняну до неї прокуратуру) з супровідним листом керівництва відповідної прокуратури, в якому
обґрунтовується необхідність отримання правової допомоги від компетентних органів іноземної держави.

Генеральна прокуратура України після вивчення та перевірки документів, у разі належного їх оформлення, готує і відповідно до порядку, встановленого міжнародним договором України, надсилає до компетентного органу іноземної держави запит про надання правової допомоги.
Запити про правову допомогу надсилаються за кордон за підписом начальника міжнародно-правового управління, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Міжнародні слідчі доручення про проведення процесуальних дій на території іншої держави повинні містити:

назву органу, що розслідує справу, та закордонної установи, до якоїзвернено запит;

посилання на чинну угоду про надання правової допомоги, учасницеюякої є як Україна, так і запитувана сторона;

найменування справи, по якій запитується правова допомога;

опис подій, що є предметом розслідування, їх юридична кваліфікація;

дані про пред'явлення обвинувачення з викладенням повного текстувідповідних статей Кримінального кодексу України;

прізвище, ім'я, по батькові та процесуальне становище осіб, з якиминеобхідно виконати процесуальні дії, відомості про їх місцепроживання або перебування, рід занять, а також інші наявні дані, щоможуть полегшити виконання доручення;

чіткий перелік процесуальних дій, які підлягають виконанню;

-у разі необхідності - дані про працівників органів прокуратури,присутність яких при виконанні процесуальних дій вважаєтьсяпотрібною, обґрунтування потреби та бажані строки відрядження, планроботи у відрядженні;

-у випадках, коли це передбачено відповідним договором або навимогу компетентного органу держави, який виконуватиме звернення,міжнародне доручення може містити й інші дані. Встановлюється порядок розгляду запитів що надходять до Генеральної прокуратури України.
Запити про проведення процесуальних дій у кримінальних справах, що надійшли до Генеральної прокуратури України від компетентних установ інших держав, розглядаються міжнародно-правовим управлінням.

При відсутності обставин, які в силу чинного законодавства України і положень міжнародних договорів перешкоджають наданню правової допомоги, запити відповідно до вимог закону про підслідність надсилаються компетентним установам, які, в свою чергу, організовують їх виконання. Отримані матеріали, засвідчені гербовою печаткою органу виконання запиту, надсилаються до Генеральної прокуратури України тими ж каналами, якщо інше не обумовлено двосторонніми або багатосторонніми угодами, учасницею яких є Україна.

Дана інструкція регламентує порядок підготовки та виконання клопотань про екстрадицію (видачу) осіб, а саме визначає перелік даних необхідних для екстрадиції (видачі) осіб:

назву органу, що розслідує справу, та закордонної установи, до якоїзвернено запит;

посилання на чинну угоду про надання правової допомоги, учасницеюякої є як Україна, так і запитувана сторона;

найменування справи, по якій запитується правова допомога;
опис подій, що є предметом розслідування, їх юридична кваліфікація;

прізвище, ім'я, по батькові розшукуваної особи, повна дата і місценародження, місце проживання або місце перебування за кордоном таінші відомості про неї.

До клопотання долучаються такі документи:

-копія постанови судді про затримання розшукуваної особи тадоставку її в суд під вартою, або обрання запобіжного заходу у виглядівзяття під варту, чи копія вироку з підтвердженням про набуття нимзаконної сили;

копія постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого;
копія постанови про розшук особи;

довідка про докази, якими підтверджується вина розшукуваної особиу вчиненні злочину;

текст статті Кримінального кодексу України, за яким кваліфікуєтьсяінкримінований злочин;

-висновок компетентних органів України про громадянстворозшукуваної особи, складений відповідно до вимог Закону України"Про громадянство України";

-довідка про частину невідбутого покарання (у випадках, колипорушується клопотання про видачу особи, яка вже відбула частинупризначеного судом покарання);

-дві фотокартки та дактилокарта розшукуваної особи (за наявності).При надходженні від компетентних органів іноземної держави згоди на видачу розшукуваної особи Генеральна прокуратура України направляє доручення Міністерству внутрішніх справ України та Державному департаменту України з питань виконання покарань щодо організації прийому цієї особи та етапування її до місця проведення розслідування у справі.

Після закінчення провадження у справі стосовно виданої особи до Генеральної прокуратури України надсилається засвідчена копія процесуального рішення для подальшого інформування відповідного іноземного органу.

Запити про видачу осіб, що надійшли до Генеральної прокуратури України від компетентних установ інших держав, розглядаються міжнародно-правовим управлінням.

При відсутності обставин, які в силу чинного законодавства України і положень міжнародних договорів перешкоджають вирішенню питання щодо видачі особи, прокурорам областей (прирівняним до них прокурорам) надсилаються доручення щодо організації проведення перевірок на наявність можливих перешкод для видачі. Матеріали перевірок надсилаються до Генеральної прокуратури України тими ж каналами.

При задоволенні запиту про видачу особи Генеральна прокуратура України направляє доручення Міністерству внутрішніх справ України та Державному департаменту України з питань виконання покарань про організацію передачі цієї особи компетентним органам іноземної держави.
Прокурори за місцем затримання і взяття під варту осіб, які підлягають видачі, організовують перевірки щодо:

- законності та підстав їх затримання, строків, наявності документівпро арешт, а в разі відсутності вказаних документів забезпечують їхотримання від компетентних установ іноземних держав та висувають передними вимогу щодо направлення відповідних клопотань про видачу доГенеральної прокуратури України або Міністерства юстиції України, якщозгідно з вимогами міжнародного договору питання видачі віднесено до йогокомпетенції;

- мети їх приїзду в Україну, місця та часу проживання і реєстрації,громадянства, надання притулку, обставин і мотивів кримінальногопереслідування на території іноземної держави;

- достовірності наявних у них документів, встановлення їх особи,громадянства відповідно до закону країни Про громадянство країни;
- наявності можливих перешкод для видачі, передбачених міжнародним договором.

Матеріали перевірок разом з висновком щодо можливості видачі невідкладно надаються через прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інших прирівняних до них прокурорів до Генеральної прокуратури України або Міністерства юстиції України, якщо згідно з вимогами міжнародного договору питання видачі віднесено до його компетенції.

Клопотання про передачу (порушення) кримінального переслідування осіб повинні містити:

- назву органу, що розслідує справу, та закордонної установи, до якоїзвернено запит;

- посилання на чинну угоду про надання правової допомоги, учасницеюякої є як Україна, так і запитувана сторона;

- найменування справи, по якій запитується правова допомога;

- опис подій, що є предметом розслідування, їх юридична кваліфікація;

- прізвище, ім'я, по батькові особи, стосовно якої розслідується справа,повна дата і місце народження, місце проживання абомісцеперебування за кордоном та інші відомості про неї.

До клопотання долучаються такі документи:

- матеріали кримінальної справи (дослідчої перевірки);

- наявні речові докази;

- текст статті Кримінального кодексу України, за яким кваліфікуєтьсяінкримінований злочин;

- -висновок компетентних органів України про громадянство особи,складений відповідно до вимог Закону України "Про громадянствоУкраїни".

Копія матеріалів кримінальної справи залишається в органі, який проводив розслідування (перевірку).

Запити про передачу (порушення) кримінального переслідування осіб, що надійшли до Генеральної прокуратури України від компетентних установ інших держав, розглядаються міжнародно-правовим управлінням.

При відсутності обставин, які в силу чинного законодавства України і положень міжнародних договорів перешкоджають наданню правової допомоги, матеріали кримінальної справи (дослідчої перевірки) відповідно до вимог закону про підслідність надсилаються компетентним установам для організації подальшого розсщдування справи (прийняття рішення про порушення кримінальної справи) згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством України.

Після прийняття остаточного процесуального рішення у кримінальній справі (матеріалах дослідчої перевірки) до Генеральної прокуратури України надсилається засвідчена копія такого рішення для подальшого інформування відповідного іноземного органу.

2.2 Розвиток міжнародних зв’язків органів прокуратури України.

Крім отримання чи надання правової допомоги у конкретних справах, надзвичайно цінним для українських прокурорів часто є досвід роботи іноземних колег, законодавство інших країн, яке регламентує діяльність прокуратури, та практика його застосування. В свою чергу можливість поділитися власним досвідом ефективного розслідування складних кримінальних справ також слугує формуванню позитивного іміджу як прокуратури України, так і держави загалом. В результаті такого спілкування з іноземними колегами напрацьовуються механізми, які дозволяють адекватно протидіяти міжнародній злочинності, що все більше поширюється. З метою ознайомлення працівників органів прокуратури України із закордонним досвідом, законодавством та практикою Генеральна прокуратура України також здійснює активну взаємодію з іноземними установами та міжнародними організаціями шляхом проведення окремих конференцій, семінарів, переговорів та реалізації тематичних програм і проектів, які передбачають цілий комплекс заходів з відповідної тематики.

З метою належного виконання завдань, покладених на органи прокуратури України, та отримання для цього необхідної допомоги від іноземних колег Генеральною прокуратурою організовуються численні заходи міжнародного співробітництва на території України та забезпечується активна участь у таких заходах, що проводилися за кордоном.

Так, з метою проведення переговорів та підтримання робочих контактів упродовж 2006 року у Генеральній прокуратурі України було організовано 56 робочих зустрічей із представниками іноземних держав та міжнародних організацій. Із зазначених зустрічей 8 провів Генеральний прокурор України та 21 – заступники Генерального прокурора. Було організовано візити в Україну 6 іноземних делегацій, очолюваних керівниками прокуратур – Республіки Корея, Королівства Бельгія, Литви, Албанії, Чорногорії, Боснії і Герцеговини.

Працівники міжнародно-правового управління забезпечили 92 виїзди у закордонні відрядження 180 працівників органів прокуратури України з метою проведення переговорів з питань міжнародного співробітництва прокуратури, участі у слідчих діях та міжнародних конференціях. Зокрема, забезпечено 4 виїзди Генерального прокурора України та 28 виїздів заступників Генерального прокурора.

Під час цих відряджень делегації прокуратури України укладали угоди, брали участь у світових форумах з питань боротьби зі злочинністю, проводили важливі переговори щодо діяльності прокуратури та стану розслідування конкретних кримінальних справ.

У 2006 році забезпечувалася участь делегацій органів прокуратури України у роботі практично всіх значущих світових форумів з питань боротьби зі злочинністю.

У період з 3 по 16 грудня 2006 року очолювана заступником Генерального прокурора України О.Шинальським делегація здійснила робочий візит до Аргентинської Республіки, Східної Республіки Уругвай та Федеративної Республіки Бразилія. Метою візиту було ознайомлення із системою та завданнями прокуратури у відвіданих країнах, проведення переговорів щодо стану і перспектив співробітництва Генеральної прокуратури України та відповідних установ цих країн та підписання за їх наслідками відповідних підсумкових документів.

В ході візиту до Аргентинської Республіки були проведені зустрічі з керівництвом Міністерства юстиції, прокуратури міста Буенос-Айрес, установ досудового ув’язнення і закладів виконання покарань, а також професійного об'єднання правників. За результатами переговорів 6 грудня 2006 року була підписана Угода про співробітництво між Українською асоціацією прокурорів і Асоціацією суддів та службовців органів юстиції автономного міста Буенос-Айрес.

Під час відвідання Східної Республіки Уругвай керівник делегації О.Шинальський зустрівся з Генеральним прокурором Уругваю пані Міртою Гіанзе та іншими працівниками прокуратури. Обговорення було присвячене обміну інформацією про систему, завдання та діяльність органів прокуратури у двох країнах. Крім того, було підписано Угоду про співробітництво між Українською асоціацією прокурорів та Асоціацією Прокурорів Східної Республіки Уругвай.

14 грудня 2006 року у столиці Федеративної Республіки Бразилія місті Бразиліа О.Шинальський провів переговори з Генеральним прокурором цієї країни паном Антоніо Фернандо Барос е Сільва де Суза.

За результатами цих переговорів і відповідно до попередніх домовленостей був підписаний Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Федеративної Республіки Бразилія у боротьбі з транснаціональною злочинністю. Вказана міжвідомча угода покликана удосконалити та підвищити ефективність співробітництва органів прокуратури двох країн із застосуванням принципів, викладених у Договорі між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про взаємну правову допомогу у кримінальних справах 2003 року.

Крім того, під час відвідання м. Бразиліа були проведені окремі зустрічі із Президентом Національної Асоціації Прокурорів Федеративної Республіки Бразилія паном Ніколао Діно де Кастро е Коста Нето, заступником Генерального прокурора Бразилії паном Едсоном Олівейрою де Алмедою та керівником Першого Відділення Генеральної прокуратури з питань конституційної юрисдикції.

Відвідавши згадані країни Латинської Америки делегація органів прокуратури України мала нагоду ознайомитись із системою, організаційною структурою та повноваженнями органів прокуратури Аргентини, Уругваю та Бразилії.

Наприклад, Аргентинська Республіка та Федеративна Республіка Бразилія за своїм устроєм є федеративними державами. Це в свою чергу обумовлює існування в цих країнах Федеральних прокуратур та прокуратур провінцій або штатів відповідно. При цьому прокуратура в Аргентині згідно Конституції цієї країни є незалежною. Водночас і Федеральна прокуратура та прокуратури провінцій Аргентини через відмінність їх юрисдикції не підпорядковуються одна одній. Пенітенціарні установи цієї держави також поділяються на федеральні та тюремні заклади провінцій. Пенітенціарна система представлена не лише в’язничними установами, а й спеціалізованими школами з підготовки персоналу для охорони таких установ. Функції провадження слідства, нагляд за додержанням законності в пенітенціарних установах та інші характерні для прокуратури України функції, в Аргентині покладені на інші незалежні органи державної влади, які співпрацюють з прокуратурою, однак не підконтрольні їй.

Прокуратура в Бразилії також представлена Федеральною прокуратурою, яка має свої представництва у кожному зі штатів, а також – прокуратури штатів. За своєю компетенцією вони звісно ж різняться, а повноваження Федеральної прокуратури є значно ширшими за повноваження прокуратур штатів. Загальна кількість співробітників органів прокуратури Бразилії становить 10 000 осіб, серед яких близько 1000 працівників Федеральної прокуратури. Річний бюджет органів прокуратури Бразилії затверджується в розмірі близько 400 млн. доларів США.

Звичним є те, що Федеральна прокуратура як в Аргентині, так і в Бразилії наділена повноваженнями провадити розслідування по кримінальних справах про вчинення найбільш серйозних злочинів, зокрема транснаціональних, екологічних, а також тих, що вчинені державними службовцями.
Органи прокуратури Східної Республіки Уругвай мають чітку ієрархічну структуру, яка притаманна унітарним державам. На відміну від вищенаведених держав, Генеральна прокуратура в Уругваї діє при Міністерстві освіти та культури. Діяльність прокурорів Генеральної прокуратури є спеціалізованою, у той час як територіальні прокурори наділені повноваженнями, що віднесені до питань загальної юрисдикції.

В кожний округ Генеральною прокуратурою делеговано від 1 до 3 її представників в залежності від кількості населення та територіальних розмірів відповідної адміністративної одиниці. Загальна кількість прокурорів Генеральної прокуратури Уругваю та їх помічників становить близько 100 осіб.
Слід відзначити, що однією з головних функцій органів прокуратури згаданих країн Латиноамериканського регіону, як і органів прокуратури України – є підтримання державного обвинувачення у судових органах.
Також, Генеральний прокурор України взяв участь у Восьмому Міжнародному Саміті з питань транснаціональної злочинності та Всесвітньому форумі з питань безпеки, які відбулися 31 жовтня - 4 листопада 2006 року у Монте-Карло (Князівство Монако). В рамках засідань обговорювались питання світової безпеки, проблеми протидії транснаціональній організованій злочинності, тероризму.

1 листопада 2006 року на урочистому засіданні з нагоди відкриття Саміту О.Медведько звернувся до учасників з вітальною промовою, в якій акцентував увагу на важливості уніфікації норм, що регламентують питання міжнародного співробітництва у боротьбі з організованою злочинністю, необхідності проведення скоординованих операцій правоохоронних органів різних держав з виявлення та припинення діяльності транснаціональних злочинних угруповань, ефективного вирішення звернень про екстрадицію їх членів.

У рамках пленарного засідання О.Медведько виступив із доповіддю про боротьбу з корупцією, в якій високо оцінив зусилля міжнародної спільноти у протидії цьому явищу. У контексті заходів, які вживаються у цій сфері в Україні було відзначено, що запобігання та припинення проявів корупції в державних органах є важливим напрямком діяльності всіх правоохоронних органів нашої держави, а передусім – прокуратури.

Наприкінці жовтня 2006 року у Пекіні делегація органів прокуратури України взяла участь у Першій щорічній конференції та Загальних зборах, під час яких було засновано Міжнародну асоціацію антикорупційних органів.

У вересні спільно з Міжнародною Асоціацією Прокурорів в Києві проведено Другу регіональну конференцію прокурорів держав Східної Європи та Середньої Азії на тему "Міжнародне співробітництво органів прокуратури у галузі правової допомоги у кримінальних справах". У роботі конференції взяли участь 120 представників прокуратури, у тому числі 80 іноземних гостей з 25 країн світу.

Участь делегацій органів прокуратури України у таких форумах та програмах дає можливість підтримувати робочі контакти з колегами з іноземних країн, ознайомлюватися з досвідом їх роботи та поширювати його в Україні.

У 2006 році також продовжувалася робота щодо інформаційного та методичного забезпечення міжнародної діяльності органів прокуратури України, зокрема, здійснювалося накопичення, вивчення та аналіз кращого міжнародного досвіду, впровадження його в практичну діяльність. За результатами цієї роботи було видано збірник міжнародних договорів тиражем 4000 примірників, які передані до прокуратур всіх рівнів та структурних підрозділів Генеральної прокуратури України. Крім того, підготовлено та видано збірник рекомендацій ряду міжнародних організацій щодо кращої практики надання правової допомоги.
У період з 27 січня по 4 лютого 2007 року делегація органів прокуратури України на чолі із заступником Генерального прокурора України В.Пшонкою здійснила візит до Республіки Корея з метою ознайомлення з системою та організацією діяльності органів прокуратури.

У рамках візиту були проведені зустрічі з Генеральним прокурором Республіки Корея Чонг Санг Мйонг, прокурором міста Сеул, їх заступниками, керівниками міністерства юстиції, Верховного Суду та правоохоронних органів Республіки Корея.

Під час переговорів сторони обмінялись інформацією стосовно ролі, місця прокуратури у системі органів державної влади, а також розповіли про функції та повноваження прокуратури. Особлива увага приділялась ефективним методам протидії цьому явищу та проблемам, які виникають під час розслідування кримінальних справ про корупційні злочини.

Наприклад з 25 лютого до 2 березня 2007 року на запрошення Генерального прокурора України в Україні з офіційним візитом перебувала делегація органів прокуратури Південно-Африканської Республіки на чолі з Національним директором прокурорської служби паном Вузумзі Патріком ПІКОЛІ. Головною метою робочого візиту було підписання Меморандуму про порозуміння між Генеральною прокуратурою України та Національною прокуратурою Південно-Африканської Республіки. Домовленість про укладення такої угоди була досягнута ще в серпні 2006 року під час Одинадцятої щорічної конференції Міжнародної Асоціації Прокурорів у Парижі, у рамках якої делегації органів прокуратури України та Південно-Африканської Республіки провели зустріч та двосторонні переговори. Обставиною, яка надихнула керівників делегацій до ініціювання розробки та підписання Меморандуму з метою розвитку взаємної співпраці та двосторонніх відносин стала відсутність належного договірного регулювання відносин двох держав у кримінально-правовій сфері. Адже єдиним чинним для обох країн договором є Європейська конвенція про видачу правопорушників, яка не охоплює всього спектру відносин. Після зазначеної зустрічі у Парижі протягом шести місяців виконано величезну роботу щодо підготовки тексту, узгодження його як на національному рівні у кожній з держав, так і між сторонами підписання. Це стало прикладом ефективної та скоординованої роботи двох установ.
26 лютого поточного року у Генеральній прокуратурі України проведені переговори керівників прокуратури двох держав. Після цього відбулася урочиста церемонія підписання О.Медведьком та В.Піколі Меморандуму про порозуміння між Генеральною прокуратурою України та Національною прокуратурою Південно-Африканської Республіки.

Упродовж березня 2007 року Генеральна прокуратура України забезпечувала активну участь прокурорсько-слідчих працівників у заходах міжнародного характеру, які організовувались як в Україні, так і поза її межами.

7-а Європейська регіональна конференція Міжнародної Асоціації Прокурорів. 14-16 березня 2007 року у м. Гаазі (Королівство Нідерландів) під егідою Міжнародної Асоціації Прокурорів була проведена 7-а Європейська регіональна конференція на тему “Міжнародна правова допомога”. Участь у цьому міжнародному заході взяли 54 співробітники органів прокуратури таких країн як Нідерланди, Румунія, Англія та Уельс, Шотландія, Ісландія, Північна Ірландія, Бельгія, Фінляндія, Норвегія, Швеція, Данія, Швейцарія, Франція, Чехія, Азербайджан, Австрія, Канада, США, Афганістан, в тому числі 2 представники органів прокуратури України.

Вже традиційно ці щорічні європейські регіональні конференції проводяться у м. Гаазі (Королівство Нідерландів). Тут розташовані парламент, уряд, королівський двір, Верховний Суд, інші суди національного рівня цієї країни, а також понад 100 посольств іноземних держав. Крім того, м.Гаага розмістила на своїй території багато важливих органів міжнародних організацій, які покликані сприяти забезпеченню миру та правопорядку, дотриманню прав і свобод людини, ефективному та незалежному правосуддю. Такими є Постійний арбітражний суд, Міжнародний кримінальний суд, Міжнародний суд, Академія міжнародного права, Міжнародний трибунал по колишній Югославії, керівні органи Європолу, Євроюсту та Організації із заборони хімічної зброї.
Власне міжнародна конференція проводилась у формі пленарних засідань, практичних занять, дискусій та зустрічей у офіційних установах - Міжнародній Асоціації Прокурорів, мерії Гааги, Евроюсті.

У рамках заходу крім головної його тематики – різноманітних аспектів міжнародного співробітництва та правової допомоги у кримінальних справах – учасники мали можливість поділитись власним досвідом та знаннями стосовно організаційної структури, функцій та повноважень, а також практичної діяльності прокуратур своїх держав, порівняти правові та судові системи представлених на конференції країн світу.
Наприклад, у Королівстві Нідерландів діяльність прокуратури регламентована законом про органи юстиції цієї країни, відповідно до якого прокуратура поряд із судами є складовою частиною системи правосуддя.

Генеральна прокуратура Нідерландів разом з Міністерством юстиції цієї країни визначають основні напрямки та пріоритети прокурорської діяльності. При цьому Міністерство юстиції несе відповідальність за роботу органів прокуратури перед Парламентом, не втручаючись у хід розслідування конкретних кримінальних справ.

Серед основних функцій прокуратури Нідерландів можна виділити нагляд за поліцією та іншими органами розслідування, направлення кримінальної справи із обвинувальним висновком до суду, підтримання обвинувачення у суді, нагляд за виконанням судових рішень у кримінальних справах.
При цьому варто відзначити наявність у прокурорів у Нідерландах права, не направляючи справу про нетяжкі злочини до суду, самостійно стягувати з правопорушника штраф до державного бюджету.

Прокурор у цій країні є відповідальним за дотримання прав як обвинуваченого, так і потерпілого протягом розслідування кримінальної справи. На нього покладено обов’язок роз’яснення потерпілому про порядок звернення з позовом про відшкодування завданих злочином збитків.

У Королівстві Нідерландів стимулюються різного роду позасудові способи вирішення конфліктів за участю прокурора. Наприклад, на державному рівні активно запроваджується медіація, особливо у сімейних, трудових, цивільних, господарських і навіть адміністративних спорах. Завдяки цьому конфлікт вирішується дешевим, швидким, компромісним та конфіденційним способом, результат якого задовольняє обидві сторони.

Удосконалюється у цій країні й діяльність прокуратури у сфері правової допомоги у кримінальних справах. Зокрема, на сьогодні за організацію роботи у галузі міжнародного співробітництва відповідає один з п’яти заступників Генерального прокурора Нідерландів. Раніше запити про міжнародну правову допомогу надсилались виключно через Міністерство юстиції цієї країни. Тепер іноземні клопотання органів досудового слідства спрямовуються безпосередньо до Генеральної прокуратури Нідерландів, де вони обліковуються та надсилаються для виконання в один з шести регіональних офісів міжнародної правової допомоги.

Таким чином, сьогодні в Нідерландах діє внутрішньодержавна система надання міжнародної правової допомоги на зразок існуючої в Україні, при якій за виконання запитів всіх органів досудового слідства відповідальною є Генеральна прокуратура, а не Мін'юст.

Повертаючись до системи органів юстиції слід зазначити, що у Нідерландах до неї відносяться Міністерство юстиції, Рада Юстиції, Верховний Суд, п’ять апеляційних судів, суди першої інстанції (19 регіональних, 62 районних), інші спеціалізовані суди та органи прокуратури.

З утворенням у 2002 році Ради Юстиції Нідерландів, суди перейняли всю відповідальність щодо управління судовою системою, внаслідок чого вона почала працювати ефективніше. До 2002 року суди підпорядковувались Міністерству юстиції Нідерландів.

На Раду Юстиції покладено розроблення бюджету судів, контроль за їх видатками, здійснення матеріально-технічного забезпечення судів, а також сприяння їх якісній та ефективній роботі.

До функцій Міністерства Юстиції Нідерландів віднесене вирішення на загальнодержавному рівні стратегічних питань функціонування системи правосуддя, розроблення необхідних законопроектів, нагляд за Радою Юстиції Нідерландів.

Навчання прокурорів і суддів здійснюється на однакових засадах. Прокурори і судді для призначення на посади повинні мати вищу юридичну освіту. Після здобуття ступеню „магістра права” вони проходять трирічну практику за спеціальністю і лише після цього можуть бути призначені на посади судді або прокурора. Проте, на відміну від прокурорів, судді призначаються на посаду довічно. У кожному суді обов’язково утворюються цивільний, кримінальний, адміністративний департаменти, в яких і працюють судді за спеціалізацією.

Цікавою для України є практика, за якою суддя у малозначимих справах має право частково передати свої повноваження щодо прийняття остаточного рішення у справі прокурору. Хоча такі випадки обмежуються лише категорією кримінальних справ, де збитки не перевищують суми 2000 Євро, проте, з огляду на значну кількість дрібних злочинів, роль прокурора у прийнятті рішень від імені держави щодо правопорушень є дуже значною.
Такий досвід Нідерландів заслуговує на увагу і безумовно має бути врахований у процесі реформування прокуратури та й всієї системи кримінальної юстиції в Україні. Зокрема, його варто було б взяти до уваги розробникам нового кримінально-процесуального законодавства України.
Іншим важливим фактором є те, що участь працівників органів прокуратури України у міжнародних заходах сприяє не лише підвищенню рівня їх обізнаності із правовими системи іноземних країн, практикою надання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах, а й допомагає розвивати співробітництво з органами прокуратури різних країн світу загалом.

Візит до Києва чеських колег. На запрошення Генерального прокурора України О.Медведька 19-22 березня 2007 року Генеральний прокурор Чеської Республіки Рената Весецька на чолі делегації прокурорів з офіційним візитом відвідала Україну. У рамках візиту 20 березня 2007 року відбулася зустріч О.Медведька з Р.Весецькою, у ході якої Генеральний прокурор України розповів гостям про реформування органів прокуратури нашої держави, зокрема щодо виконання функції досудового слідства та нагляду за додержанням і застосуванням законів.

Зі свого боку Р.Весецька поінформувала Генерального прокурора України про організаційну структуру та повноваження прокуратури у Чеській Республіці, а також проблеми, з якими чеським прокурорам доводиться мати справу у повсякденній діяльності.

Крім того, Генеральні прокурори О.Медведько та Р.Весецька провели спільну прес-конференцію для представників засобів масової інформації.
У рамках візиту делегація відвідала Академію прокуратури України, де мала зустрічі з її ректором Г.Середою та науково-викладацькими працівниками. Р.Весецька виступила з доповіддю перед слухачами і студентами Академії та була приємно вражена їх глибокою зацікавленістю та виявленим інтересом до повноважень та діяльності прокуратури у Чехії. З особливою увагою студенти Академії сприйняли інформацію про систему професійної підготовки та умови зайняття прокурорських посад.

Наприклад, у Чеській Республіці необхідно закінчити юридичний факультет (у рамках країни їх лише 4), після чого обов’язковим є проходження трирічної практики. Лише за таких умов випускник юридичного факультету має право вступити до Академії юстиції.

Цей навчальний заклад здійснює підготовку фахівців для зайняття посад у системі юстиції, а також забезпечує підвищення кваліфікації діючих прокурорів і суддів.

Зустріч Генеральних прокурорів України, Молдови та Румунії. У березні відбулася ще одна важлива подія в історії міжнародних відносин прокуратури – тристороння зустріч Генеральних прокурорів України, Республіки Молдова та Румунії (27 березня 2007 року, м. Одеса).

Консультації Генеральних прокурорів були організовані з метою обговорення питань боротьби з транснаціональною злочинністю та можливих шляхів удосконалення співпраці прокуратур трьох країн у цій сфері.

За наслідками проведених переговорів Генеральний прокурор України Олександр Медведько разом зі своїми колегами з Республіки Молдова паном Валеріу Гурбуля та Румунії пані Лаурою Кодрутою Ковесі підписали "Протокол про співробітництво між Генеральною прокуратурою України, Генеральною прокуратурою Республіки Молдова та Прокуратурою при Вищому Касаційному Суді Румунії".

Цей документ покликаний врегулювати взаємні відносини органів прокуратури України, Республіки Молдова та Румунії при виконанні ними своїх функцій, передбачених національним законодавством кожної з держав.

Таким чином, угода стала додатковою правовою підставою для взаємодії органів прокуратури трьох держав у галузі надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах. При цьому сторонами у максимальній мірі враховувались положення міжнародних договорів про правову допомогу у кримінальних справах, які набрали чинності для трьох держав.

Протокол передбачає широкі перспективи для співробітництва органів прокуратури трьох держав завдяки можливостям, що відкриваються після його підписання. Зокрема, він закріплює зобов’язання сторін здійснювати обмін інформацією про законодавство і практику його застосування та досвідом прокурорсько-слідчої діяльності, оскільки сфера взаємодії не обмежується лише правовою допомогою у конкретних кримінальних справах.
Підписання угоди стало черговим кроком у розвитку відносин між органами прокуратури України, Молдови і Румунії, який безумовно сприятиме підвищенню ефективності боротьби з транснаціональною злочинністю на відомчому рівні.

Візит до Іспанії. У попередніх публікаціях вже згадувався Проект міжнародного співробітництва у кримінальних справах в Україні (UPIC), який успішно реалізовується Генеральною прокуратурою України спільно з Радою Європи.

Черговим заходом у рамках згаданого проекту став робочий візит до Мадриду (Королівство Іспанія) у період з 25 по 29 березня 2007 року, який делегація органів прокуратури України здійснила з метою ознайомлення із структурою, організацією діяльності та повноваженнями органів прокуратури, судової влади цієї країни, а також із практикою компетентних установ Іспанії у галузі взаємної правової дороги.

Під час візиту делегація відвідала такі державні установи Іспанії як Національний Суд, Вища Судова Рада, Міністерство юстиції, Генеральна прокуратура та спеціалізовані прокуратури по боротьбі з наркоторгівлею, корупцією, а також тероризмом.

Система органів прокуратури Королівства Іспанія представлена Генеральною прокуратурою Королівства у складі Національного Суду із 3-ма окремо розташованими департаментами, які спеціалізуються на боротьбі з торгівлею наркотиками, корупцією та тероризмом.

Крім того, функціонують прокуратури територіального рівня. При цьому, спеціалізовані прокуратури по боротьбі з торгівлею наркотиками, корупцією та тероризмом мають своїх представників у територіальних прокуратурах та при Національному Суді.

Генеральний прокурор Іспанії офіційно призначається королем за поданням уряду та Вищої Судової Ради. Кандидат на посаду Генпрокурора повинен мати вищу юридичну освіту та юридичний стаж щонайменше 15 років. Прокурори інших рівнів призначаються на посаду урядом за умови наявності вищої юридичної освіти і складення кваліфікаційного іспиту. Термін перебування прокурора на керівних посадах обмежений 5-ма роками, а граничний вік для зайняття посади до моменту виходу на пенсію становить 70 років.

До конституційних функцій прокурорів відносяться відстоювання законності (верховенства конституційного закону), захист фундаментальних прав людей, захист незалежності суддів у випадках, передбачених законодавством.

Загальна кількість прокурорів в Іспанії становить близько 2000. Судова система Королівства не була централізованою до 1977 року, коли у зв’язку із зростанням організованої злочинності була здійснена судова реформа, а всі суди були структуровані в єдину систему. Тоді ж був утворений Національний Суд, повноваження якого поширюються на всю територію держави і до компетенції якого належить розгляд справ про терористичні акти, наркоторгівлю, а також злочини, вчинені поза межами Королівства Іспанія.

На сьогодні судова система Королівства Іспанія має пірамідальну ієрархічну структуру. Касаційна інстанція представлена Верховним Судом, компетенція якого поширюється на всю територію держави. До апеляційної інстанції належать вищі суди, які наділені регіональною юрисдикцією. Провінційні суди є судами 1-ї інстанції і розглядають кримінальні та цивільні справи. Слід відзначити, що всі суди в Іспанії - колегіальні.

Загальна кількість суддів у судах всіх рівнів Королівства Іспанія складає близько 4500. В Іспанії також діє Вища Судова Рада, яка має статус органу врядування суддів, є незалежною та здійснює управління судовою гілкою влади, але не відправляє правосуддя. Головними завданнями Вищої Судової Ради є підбір та призначення суддів на посади, оформлення переходу судді із суддівського корпусу до Ради або з одного суду до іншого, застосування дисциплінарних санкцій до суддів.

Характерним для Іспанії є належність прокуратури до судової гілки влади із збереженням повної процесуальної незалежності прокурора та тісними зв’язками і високим рівнем взаємодії між судами та прокуратурою.

Наведені вище приклади є лише найбільш визначними серед багатогранної і важливої за своїм значенням діяльності органів прокуратури України у галузі міжнародного співробітництва. Здійснення таких заходів, крім вирішення конкретних завдань, сприяє укріпленню міжнародного іміджу прокуратури України і нашої держави загалом. Аналіз стану міжнародного співробітництва органів прокуратури України та динаміка його розвитку протягом останніх років свідчить про його стабільне розширення та інтенсифікацію.


2.3 Реалізація програм та проектів (заходів) міжнародного співробітництва органів прокуратури.

Генеральна прокуратура України приймає активну участь у роботі конференцій Міжнародної Асоціації Прокурорів, Генеральних прокурорів Європи і Координаційної ради генеральних прокурорів держав-учасниць СНД та інших міжнародних організацій, а також реалізації їх програм і проектів. У рамках цієї роботи забезпечується реалізація понад 20 програм та проектів міжнародного співробітництва.

Наприклад, у 2006 році завершено реалізацію Програми навчання працівників прокуратури України щодо положень та практики застосування Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини, яка здійснювалася спільно з Радою Європи. В рамках цієї програми проведено 125 семінарів з цієї тематики, участь у яких взяли близько 10.000 працівників органів прокуратури України.

Генеральна прокуратура України бере активну участь у реалізації й інших проектів і програм. Зокрема, в лютому 2006 року Генпрокуратура спільно з Радою Європи розпочала реалізацію Проекту технічної допомоги “Міжнародне співробітництво у сфері кримінальних справ в Україні (UPIC)”, головним завданням якого є підвищення ефективності діяльності українських установ, які залучені до надання правової допомоги.

Проект передбачає низку різнопланових заходів, зокрема, вивчення 35 працівниками органів прокуратури України іноземних мов, організація поїздок за кордон з метою обміну досвідом та семінарів і конференцій в Україні, розробка посібника з питань взаємної правової допомоги для прокурорсько-слідчих працівників, а також створення окремого веб-сайту, на якому планується розмістити інформацію з цієї тематики. Зазначений веб-сайт буде спільним для двох центральних органів України, відповідальних за надання правової допомоги у кримінальних справах - Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції, і міститиме всю необхідну інформацію для правоохоронців, які планують отримати правову допомогу в Україні або за кордоном і готують відповідні запити.

У рамках згаданого проекту UPIC 6-7 лютого 2007 року була проведена міжнародна конференція з кіберзлочинності, участь у якій взяли представники правоохоронних органів Грузії, Естонії, Латвії, Литви, Росії, Італії, Румунії, Франції та Нідерландів. Від органів прокуратури України у заході взяли участь представники Генеральної прокуратури, а також старші помічники прокурорів Київської, Житомирської та Вінницької областей з міжнародно-правових доручень. Під час заходу обговорено проблемні питання, які виникають при розслідуванні кіберзлочинів та судовому розгляді кримінальних справ зазначеної категорії. Крім того, обговорювались положення Додаткового протоколу до Конвенції про кіберзлочинність, який стосується криміналізації дій расистського та ксенофобного характеру, вчинених через комп’ютерні системи.

Одним з головних проектів, які направлені на розвиток міжнародного співробітництва органів прокуратури є проект «Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльність органів прокуратури» створений Генеральною прокуратурою України разом з Академією прокуратури України та Українським Центром Порозуміння за підтримки Швейцарського бюро співробітництва в Україні і розрахований на період з грудня 2006 по листопад 2007 року.

Головною метою проекту є впровадження принципів і методів відновного правосуддя, таких як програми примирення потерпілих та правопорушників, у практику діяльності органів прокуратури України по нагляду за додержанням законів при провадженні досудового слідства. Інститут відновного правосуддя на сьогодні визнаний багатьма країнами і успішно використовується на практиці у якості альтернативи чи доповнення до існуючої системи правосуддя у Швейцарії, Німеччині, Норвегії, Франції, Польщі, Новій Зеландії та інших.

Даний проектом заплановані такі заходи:

- Удосконалення законодавчої бази. Аналіз і розробка рекомендацій щодо удосконалення діючого законодавства та його бази щодо застосування відновного правосуддя (програм примирення потерпілих та правопорушників) на досудовому етапі кримінального судочинства. Удосконалення законодавчої бази включає в себе розробку робочого механізму використання програм примирення потерпілих та правопорушників в діючому законодавстві, його внутрішнє відомче ухвалення шляхом інструктивних листів або інших праворозпоряджувальних документів, лобіювання законодавчих змін за допомогою рекомендацій. Для виконання цього завдання плануються створення робочої групи проекту. До її складу мають бути залучені 8-10 посадовців вищого рангу, які беруть участь у втіленні реформи прокурорського нагляду; навчанні працівників органів прокуратури; а також розробці внутрішньої документації та процедур прокурорського нагляду. Така робоча група має складатися з представників Генеральної Прокуратури, АГПУ, УЦП і SDC і зустрічатися принаймні 6 разів протягом проектного періоду з метою розгляду чинної законодавчої бази; обговорення та ухвалення робочого механізму застосування програм примирення потерпілих та правопорушників на досудовому етапі кримінального судочинства; підготовки інструктивного листа стосовно впровадження програм відновного правосуддя в якості службових обов’язків працівників прокуратур; опрацювання рекомендацій стосовно внесення відповідних змін до проекту нового Кримінально-процесуального кодексу та до законопроекту про медіацію в кримінальних справах.
Планується також проведення круглого столу за участю представників різних навчальних закладів (вересень 2007 року) з метою обговорення перспектив впровадженя медіації в українське законодавство.

- Тренінг-курс для працівників прокуратур. З метою ознайомлення працівників органів прокуратури України з розробленим механізмом використання програм відновного правосуддя на досудовому етапі професори та лектори Академії Генеральної Прокуратури, разом із УЦП, розроблять тренінг-курс “Відновне правосуддя: принципи і програми”, який буде включено до навчального плану Академії в формі розширеного та скороченого навчальних модулів. Планується розробити спеціальний тренінг-курс з розширеним і скороченим навчальними модулями, і включити його до навчального плану Академії Генеральної Прокуратури України (АГПУ) для зміцнення потенціалу працівників прокуратур відносно їх знання та навичок використання програм відновного правосуддя та медіації між потерпілим і правопорушником.

Протягом проектного періоду планується також розробка та видання кількох навчальних матеріалів, а саме методичних матеріалів для лекторів з описом програми; підручника для слухачів курсів підвищення кваліфікації; підручника для студентів магістерської програми Академії.
Крім того, планується організація 4-х презентаційних курсів з питань відновного правосуддя на базі прокуратур Львівської, Одеської, Харківської областей та міста Києва.

- Підвищення обізнаності. Підвищення обізнаності працівників прокуратур щодо відновного правосуддя за допомогою електронних і друкованих ЗМІ, а також шляхом проведення Заключної конференції проекту за участю міжнародних експертів для обговорення результатів проекту та розробки відповідних рекомендацій. Заходи з підвищення обізнаності мають на меті дати можливість працівникам прокуратур та їхньому керівництву протягом короткого терміну удосконалити свій професійний потенціал та ознайомитися з відновним правосуддям і шляхами його застосування в досудовій практиці.

Це також зміцнить їхню довіру до програм відновного правосуддя і примирення потерпілих та правопорушників шляхом обміну практичним досвідом втілення відновного правосуддя в Україні та за кордоном, а також завдяки отриманню інформації про відповідні нові законодавчі ініціативи. Для виконання цього завдання передбачено створення україномовного веб-сайту з відновного правосуддя та електронного інформаційного бюлетеня, що має посилити вплив цього веб-сайта шляхом регулярного розповсюдження новин в галузі відновного правосуддя в цілому та про реалізацію проекту зокрема, а також про стан розвитку програм медіації в Україні; видання щоквартального бюлетеня “Відновне правосуддя в Україні”, що буде видаватися УЦП з метою розповсюдження належної інформації до всіх обласних і районних прокуратур України, а також головних юридичних учбових закладів; видання книги М.Райта «Відновне правосуддя- шлях до справедливості»; організація навчального візиту членів Робочої групи проекту до Швейцарії для вивчення швейцарського досвіду в застосуванні програм відновного правосуддя в кримінальних справах; проведення заключної конференція проекту “Роль працівників прокуратури в поширенні відновного правосуддя в Україні”, що стане заключним, підсумковим заходом проекту.
Результатом реалізації даного проекту повинно стати:

- удосконалення законодавчої бази: створення робочої групи із представників Генеральної Прокуратури, АГПУ, УЦП і SDC (Швейцарського бюро співробітництва в Україні), яка проводить наради не менше 6 разів протягом проектного періоду; розробка та випробовування робочого механізму в існуючих центрах відновного правосуддя в різних регіонах України; підготовка інструктивного листа щодо впровадження програм відновного правосуддя в якості службових обов’язків працівників прокуратур; розробка рекомендацій щодо законодавчих змін і їх використання в лобіюванні законопроекту; проведення круглого столу за участю представників різних навчальних закладів України з метою обговорення перспектив впровадженя медіації в українське законодавство.

- Тренінг-курс для працівників прокуратур: методологічна та практична розробка скороченого та розширеного тренінг-курсу; включення тренінгу як складової частини до навчального плану АГПУ; підготовка курсантів магістерської програми та слухачів курсів підвищення кваліфікації в ході тренінгу-курсу до кінця проекту; презентації курсу в базових прокуратурах Харкова, Львова, Одеси та Києва; створення на базі бібліотеки АГПУ ресурсного пакета з питань відновного правосуддя для підтримки тренінг-курсу.

- Підвищення обізнаності: проведення Міжнародної заключної конференції за участю близько 100 осіб, у тому числі близько 10 фахівців з різних країн, для обговорення результатів і висновків проекту; широке використання працівниками прокуратур спеціалізованого веб-сайту, присвяченого відновному правосуддю, в якості інформаційного ресурсу та дискусійного форуму; розповсюдження щоквартального бюлетеня “Відновне правосуддя в Україні” по всіх обласних та районних прокуратурах України.

Впровадження медіації у кримінальний процес дозволяє змінити спосіб реагування системи правосуддя на злочин з карального на відновний, позитивно впливає на учасників кримінального судочинства, може стати конкретним механізмом забезпечення права на примирення, передбаченого чинним законодавством. Цей інститут покликаний забезпечити суттєву економію ресурсів і витрат на провадження у кримінальних справах, проте широко не застосовується у прокурорсько-слідчій практиці. Відновне правосуддя також могло б допомогти зменшити навантаження на систему карного судочинства через впровадження концепції компенсації шкоди, підвищення ролі потерпілого у процесі.

На даний час діюче українське законодавство передбачає правові передумови застосування медіації. Насамперед – це інститут примирення (стаття 46 Кримінального кодексу та стаття 8 Кримінально-процесуального кодексу) та дійового каяття (стаття 45 Кримінального кодексу та стаття 7-2 Кримінально-процесуального кодексу). Однак ці норми фрагментарно регулюють зазначені процедури і не забезпечують регламентації всього комплексу пов’язаних питань.

Водночас, широке запровадження відновного правосуддя у кримінальний процес України вимагатиме внесення змін та доповнень до чинного законодавства, зокрема в частині спрощення кримінального переслідування у разі примирення потерпілого та особи, яка вчинила злочин, запровадження інституту кримінально-правового компромісу, щодо відновлення дискреційних повноважень прокурора тощо. Так, невиправданими є нинішні положення Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України, які змушують прокурора навіть при недоцільності застосування кримінального покарання все рівно направляти кримінальну справу до суду, якому належить виключне право звільняти особу від кримінальної відповідальності.

У рамках проекту “Підтримка реформи системи кримінальної юстиції України: впровадження прийомів медіації в діяльність органів прокуратури” передбачається вивчення іноземного досвіду з питань застосування відновного правосуддя шляхом організації регіональних семінарів, навчальної поїздки працівників прокуратури до Швейцарії, розробки та включення до учбових курсів Академії прокуратури України курсу з відновного правосуддя, а також підготовка пропозицій щодо внесення змін до законодавства.

З метою популяризації принципів відновного правосуддя та підвищення обізнаності прокурорсько-слідчих працівників передбачається створити україномовний веб-сайт і видання інформаційних бюлетенів із згаданої тематики. Крім цього планується видання книги Мартіна Райта «Відновне правосуддя – шлях до справедливості» та щоквартального бюлетеня “Відновне правосуддя в Україні”, що буде видаватися з метою розповсюдження належної інформації до всіх обласних і районних прокуратур України та головних юридичних учбових закладів.

Завершальним етапом імплементації проекту стане організація і проведення міжнародної конференції на тему “Роль працівників прокуратури у впровадженні відновного правосуддя в Україні”.

Висновки

Список використаних джерел:

Нормативні акти:

1. Конституція України 1996 року// Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. - N 30. - ст. 141.

2. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 53, ст.793.

3. ДОГОВІР між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Чехословацькою Соціалістичною Республікою про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах

4. Договір між Україною і Грузією про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання

5. Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про передачу засуджених для відбування покарання

6. Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах

7. Договір між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах

8. Договір між Україною і Республікою Вірменія про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання

9. ДОГОВІР між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах вiд 13.12.1993 // Офіційний вісник України вiд 04.12.2006 - 2006 р., № 47, стор. 247, стаття 3171, код акту 37916/2006

10. ДОГОВІР між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах

11. Договір між Україною і Соціалістичною Республікою В'єтнам про правову допомогу і правові відносини в цивільних і кримінальних справах

12. Договір між Україною та Азербайджанською Республікою про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування
покарання

13. Договір між Україною та Арабською Республікою Єгипет про взаємну правову допомогу в кримінальних справах

14. Договір між Україною та Арабською Республікою Єгипет про видачу правопорушників

15. ДОГОВІР між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах

16. Договір між Україною та Ісламською Республікою Іран про видачу правопорушників

17. Договір між Україною та Ісламською Республікою Іран про передачу засуджених осіб

18. Договір між Україною та Ісламською Республікою Іран про правові відносини та правову допомогу в цивільних і кримінальних справах

19. ДОГОВІР МІЖ УКРАЇНОЮ ТА КАНАДОЮ ПРО ВЗАЄМОДОПОМОГУ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

20. ДОГОВІР між Україною та Китайською Народною Республікою про екстрадицію.

21. Договір між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою про правову допомогу в цивільних та кримінальних справа

22. Договір між Україною та Корейською Народно-Демократичною Республікою про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування
покарання

23. ДОГОВІР між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних
справах

24. ДОГОВІР між Україною та Монголією про правову допомогу у цивільних та кримінальних справа

25. ДОГОВІР між Україною та Республікою Грузія про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах

26. Договір між Україною та Республікою Індія про взаємну правову допомогу в кримінальних справах

27. Договір між Україною та Республікою Індія про видачу правопорушників

28. ДОГОВІР між Україною та Республікою Казахстан про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання

29. Договір між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних та кримінальних справа

30. Договір між Україною та Республікою Панама про взаємну правову допомогу в кримінальних справах

31. Договір між Україною та Республікою Панама про видачу правопорушників

32. ДОГОВІР між Україною та Республікою Узбекистан про правову допомогу та правові відносини у цивільних та сімейних справах ДОГОВІР між
Україною та Республікою Узбекистан про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання

33. Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах

34. Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про взаємну правову допомогу у кримінальних справах

35. Договір між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про видачу правопорушників

36. ДОГОВІР про взаємне подання правової допомоги між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Іракською Республікою

37. ДОГОВОР между Союзом Советских Социалистических Республик и Алжирской Народной Демократической Республикой о взаимном оказании правовой помощи

38. ДОГОВОР между Союзом Советских Социалистических Республик и Венгерской Народной Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам

39. Договор между Союзом Советских Социалистических Республик и Греческой Республикой о правовой помощи по гражданским и уголовным делам

40. ДОГОВОР между Союзом Советских Социалистических Республик и Корейской Народно-Демократической Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам

41. ДОГОВОР МЕЖДУ СОЮЗОМ СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК И НАРОДНОЙ РЕСПУБЛИКОЙ БОЛГАРИЕЙ О ПРАВОВОЙ ПОМОЩИ ПО ГРАЖДАНСКИМ, СЕМЕЙНЫМ И УГОЛОВНЫМ ДЕЛАМ

42. ДОГОВОР между Союзом Советских Социалистических Республик и Народной Республикой Албанией об оказании правовой помощи по гражданским, семейно-брачным и уголовным делам

43. ДОГОВОР между Союзом Советских Социалистических Республик и Республикой Куба о правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам

44. ДОГОВОР между Союзом Советских Социалистических Республик и Республикой Кипр о правовой помощи по гражданским и уголовным делам

45. ДОГОВОР между Союзом Советских Социалистических Республик и Румынской Народной Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам

46. ДОГОВОР МЕЖДУ СОЮЗОМ СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК И ФЕДЕРАТИВНОЙ НАРОДНОЙ РЕСПУБЛИКОЙ ЮГОСЛАВИЕЙ О ПРАВОВОЙ ПОМОЩИ ПО ГРАЖДАНСКИМ, СЕМЕЙНЫМ И УГОЛОВНЫМ ДЕЛАМ

47. ДОГОВОР МЕЖДУ СОЮЗОМ СОВЕТСКИХ СОЦИАЛИСТИЧЕСКИХ РЕСПУБЛИК И ФИНЛЯНДСКОЙ РЕСПУБЛИКОЙ О ПРАВОВОЙ ЗАЩИТЕ И ПРАВОВОЙ ПОМОЩИ ПО ГРАЖДАНСКИМ, СЕМЕЙНЫМ И УГОЛОВНЫМ ДЕЛАМ

48. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року (ETS 030)

49. Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року (ETS 024)

50. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972 року (ETS 073)

51. Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків 1970 року (ETS 070)

52. Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964 року (ETS 051)

53. Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року

54. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 року

55. Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 року

56. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 рок

57. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 року

58. Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами 1950 року

59. Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом 1990 року (ETS 141)

60. Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року

61. Конвенція про передачу засуджених осіб 1983 року (ETS 112)

62. Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування 1997 року

63. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 2002 року

64. Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року

65. Конвенція проти катувань та інших жорстоких або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 року

66. Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу 1980 року

67. Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників 1979 року

68. Лист щодо вдосконалення механізму застосування Меморандуму взаємопорозуміння між Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції
Канади вiд 31.03.1998 // Збірник міжнародних документів. Українська правнича фундація, Харківська правозахисна група: Харків "ФОЛІО", 1998

69. Меморандум взаємопорозуміння між Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції Канади вiд 25.09.1992 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 558, стаття 680, код акту 35433/2006

70. Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва між Генеральною прокуратурою України і Верховною прокуратурою Республіки Корея вiд 17.04.2006 // Офіційний вісник України вiд 24.05.2006 - 2006 р., № 19, стор. 197, стаття 1407, код акту 36247/2006.

71. Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Федеративної Республіки Бразилія у боротьбі з транснаціональною злочинністю вiд 14.12.2006 // Офіційний вісник України вiд 22.01.2007 - 2007 р., № 2, стор. 112, стаття 89, код акту 38417/2007.

72. Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Чорногорія у боротьбі з транснаціональною злочинністю та відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом вiд 21.09.2006 // Офіційний вісник України вiд 18.10.2006 - 2006 р., № 40, стор. 216,
стаття 2714, код акту 37465/2006

73. Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Республіки Сербія у боротьбі з транснаціональною злочинністю та відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом вiд 01.03.2006 // Офіційний вісник України вiд 03.05.2006 - 2006 р., № 16, стор. 433, стаття 1252, код акту 36028/2006.

74. Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Хорватії у боротьбі з транснаціональною злочинністю та відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом вiд 16.06.2005 // Офіційний вісник України вiд 14.10.2005 - 2005 р., № 39, стор. 401, стаття 2523, код акту 33828/2005.

75. Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Болгарії вiд 01.06.2001 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 564, стаття 684, код акту 35493/2006

76. Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Національною прокуратурою Антимафії Італійської Республіки у боротьбі з організованою злочинністю і відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом вiд 14.02.2001 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 563, стаття 683, код акту 35492/2006.

77. Меморандум про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Федеральною прокуратурою Швейцарської Конфедерації в боротьбі з організованою злочинністю і відмиванням доходів вiд 19.04.1999 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 561, стаття 682, код акту 35488/2006.

78. Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом 1997 року

79. Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням та навчанням найманців 1989 року

80. Міжнародна конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму 1999 року

81. ПРОТОКОЛ об изменениях и дополнениях к договору между Союзом Советских Социалистических Республик и Венгерской Народной Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам, подписанному в Москве 15 июля 1958 года

82. ПРОТОКОЛ об изменениях и дополнениях к договору между Союзом Советских Социалистических Республик и Венгерской Народной Республикой об оказании правовой помощи по гражданским, семейным и уголовным делам, подписанному в Москве 15 июля 1958 года

83. Протокол про наміри між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Латвійської Республіки вiд 01.03.2000 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 570, стаття 688, код акту 35490/2006

84. Протокол про наміри між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Литовської Республіки про співробітництво у сфері надання правової допомоги вiд 28.02.2000 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 569, стаття 687, код акту 35489/2006.

85. Протокол про наміри між Генеральною прокуратурою України і Державною прокуратурою Естонської Республіки вiд 02.03.2000 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 571, стаття 689, код акту 35491/2006

86. Спільний протокол українсько-німецьких переговорів про співробітництво в галузі правової допомоги у кримінальних справах 22-24 січня 1996 року в Генеральній прокуратурі України в м. Києві вiд 24.01.1996 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 568, стаття 686, код акту 35481/2006

87. Угода між Генеральною прокуратурою України і Міністерством юстиції Республіки Польща на виконання статті 3 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 24 травня 1993 року (від 10 листопада 1998 року) // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 555, стаття 678, код акту 35487/2006.

88. Угода між Генеральною прокуратурою України і прокуратурою Російської Федерації про правову допомогу і співробітництво вiд 21.05.1993 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 536, стаття 671, код акту 35466/2006

89. Угода між Україною та Гонконгом, Спеціальним Адміністративним Районом Китайської Народної Республіки, про взаємну правову допомогу у кримінальних справах

90. УГОДА між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії про арешт і конфіскацію доходів та знарядь, пов'язаних зі злочинною діяльністю, за винятком незаконного обігу наркотиків

91. УГОДА між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії про надання взаємодопомоги у боротьбі з незаконним обігом наркотиків

92. Угода про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Азербайджанської Республіки вiд 17.05.1994 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 545, стаття 674, код акту 35478/2006.

93. Угода про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Киргизької Республіки вiд 24.06.1993 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 539, стаття 672, код акту 35476/2006.

94. Угода про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Молдова вiд 06.05.1993 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 533, стаття 670, код акту 35465/2006.

95. Угода про правову допомогу та співробітництво між Генеральною прокуратурою України та Прокуратурою Республіки Білорусь вiд 30.07.1993 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 542, стаття 673, код акту 35477/2006

96. Угода про правову допомогу та співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Литовської Республіки вiд 08.12.1992 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 531, стаття 669, код акту 35434/2006.

97. Угода про співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Монголії вiд 08.09.2003 // Офіційний вісник України вiд 20.02.2004 - 2004 р., № 5, стор. 279, стаття 284, код акту 27622/2004.

98. Угода про співробітництво між Генеральною прокуратурою України та Верховною народною прокуратурою Китайської Народної Республіки вiд 05.10.1995 // Офіційний вісник України вiд 22.03.2006 - 2006 р., № 10, стор. 551, стаття 676, код акту 35480/2006

Наукові джерела:

99. Бандурка О. Прокуратура: думки про її реорганізацію // Право України. – 1995. - №8. – С. 40-43.

100. Ворсинов Г. Проблемы развития прокуратуры Украины в условиях становления демократичекого правового государства // Проблеми розвитку прокуратури ув умовах становлення демократичної правової держави / Ген. Прокуратура України: матеріали науково-практичної конференції. – К., 1996. – С. 4-15.

101. Грицаєнко Л.Р. Прокуратура в країнах Європи: Навч. пос. / Акад. прокуратури Укр. - К.: БІНОВАТОР, 2006. - 400 с.

102. Клочков В.Г. Життя присвячене закону. - К.: Ін Юре, 2003. - 120 с.

103. Корж В. Актуальні питання подальшого реформування органів прокуратури України / Право України. – 1998. - №5. – С. 37-39.

104. Косюта М. Основные этапы развития органов прокуратуры Украины // Юридический вестник. - О., 2002. - № 3. - С. 121-127.

105. Косюта М. Функції прокуратури за законодавством країн пострадянського простору: порівняльно-правовий аналіз // Право України. - К., 2003. - № 5. - С. 80-84.

106. Косюта М.В. Прокурорська система України в умовах демократичного суспільства. – Одеса: Юридична література. – 2002. – С. 20.

107. Лисенков С.Л., Боршуляк І.І. Місце прокуратури в системі поділу державної влади в його вплив на забезпечення прав людини і громадянина в Україні // Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні: Наук.збірник. – К., 2000. – С. 37-42.

108. Литвак О., Шумський П. Функції прокуратури. – Хмельницький: Хіруп, 1998. – С. 7.

109. Марочкін І. Організація судових і правоохоронних органів. – Харків, 2000.

110. Международное сотрудничество в борьбе с преступностью: Учебное пособие / Под ред. Л.Д. Тимченко. - Ирпень: Нац. акад. гос. налог. службы
Украины, 2005. - 202 с.

111. Михайленко О. Поняття, значення принципів організації та діяльності прокуратури // Вісник прокуратури. – 2001. - №3. – С. 22-27.

112. Михайленко О. Статус Генерального прокурора України: історія, теорія і сучасність // Юридична Україна. - К., 2003. - № 2. - С. 20-26.

113. Михайленко О., Ковальський В. Прокуратура суверенної України% час становлення спливає // Юридичний вісник України. – 2000. - № 48.

114. Михайлов В.А. Практикум по прокурорскому надзору. — М.: Юрид. лит. 2000. — 422 с.

115. Міжнародне співробітництво України у правовій сфері. - 2-е вид. - Л.: Кальварія, 2001. - 562 с.

116. Моліцький С. правове регулювання міжнародного співробітництва органів прокуратури // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - №1. – С. 5-9.

117. Мудров А.М. Про деякі проблеми прокурорської незалежності // Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в україні: Науковий збірник. – К., 2000. – С. 52-57.

118. Потебенько М. Прокуратура на межі третього тисячоліття // Право України. – 2001. - №1. – С. 6-7.

119. Потебенько М.О. парламентаризм і прокуратура: деякі аспекти проблеми // парламентаризм в Україні: теорія і практика Інститут законодавства
Верховної ради України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К., 2001. – С. 80-82.

120. Права людини: Довідник для прокурорів / Міжнародна Асоціація прокурорів; Упоряд. Марнікс Алінк. - К.: Фенікс, 2005. - 168 с.

121. Права людини: Довідник для прокурорів / Міжнародна Асоціація прокурорів; Упоряд. Марнікс Алінк. - К.: Фенікс, 2005. - 168 с.

122. Рохлин В.И. К вопросу о месте и роли прокуратуры в системе государственных органов // Проблемы совершенствования прокурорского надзора. – М., 1997. – С. 63-69.

123. Руденко М. Проблеми розвитку прокуратури України // Право України. - К., 2003. - № 2. - С. 57-59.

124. Руденко М. Проблеми розвитку прокуратури України // Право України. - К., 2003. - № 2. - С. 57-59.

125. Руденко Н., Середа Г. Концепция реформирования прокуратуры // Юридический вестник Украины. - 1998. - № 3. - С.99-102.

126. Смірнов М. Міжнародне співробітництво держав у сфері кримінального процесу // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - №1. – С. 11-13.

127. Смірнов М. Використання в кримінальному процесі України доказів отриманих із джерел ів іноземній держав // Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - №2. – С. 124-128.

128. Сухонос В. Місце прокуратури в системі органів державної влади України, її розвиток та правове забезпечення гарантій діяльності // Право України.
– 2000. - №6. – С. 10-13.

129. Тацій В.Я. Роль і місце прокуратури в системі правоохоронних органів України // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. Генеральна прокуратура України: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1996. – С. 20-22.

130. Тацій В.Я.,Грошевий Ю. Прокуратура в системі поділу влади // Вісн. Академії правовихнаук України. — 1999. — № 1. — С. 61-63.

131. Фесенко Є. Проблеми визначення функцій прокуратури // Вісник прокуратури. – 2001. - №1. – С. 12-16.

132. Шемшученко Ю.С. Теорретичні засади прокурорського нагляду на сучасному етапі // Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави. Генеральна прокуратура України: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1996. – С. 15-19.

133. Шумський П. В. Прокуратура – її місце та роль в державі // Право україни. – 1997. - №8. – С. 40-43.

134. Шумський П. В. Прокуратура в системі державних органів України / Інститут регіонального управління і права. – Хмельницький, 1996. – 54 с.

135. Щур В. Про визначення конституційного статусу прокуратури // Проблеми розвитку прокуратури в умовах становлення демократичної правової держави / Ген. Прокуратури України: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1996. – С. 34-37.

136. Юридична енциклопедія. – Т.3. – К., 2001. – 670 с.

137. Якимчук М. Функціонально-структурні аспекти аналізу системи управління в органах прокуратури України // Вісник прокуратури. – 2001. - №3. – С. 16-21.

138. Ярмиш А. Місце та роль прокуратури в системі державної влади // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Х., 2003. - № 21 Ч. 2. - С. 14-19.

139. Ярмиш А. Місце та роль прокуратури в системі державної влади // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Х., 2003. - № 21 Ч. 2. - С. 14-19.

140. Смирнов М. Поняття і сучасний стан інституту взаємної правової допомоги в кримінальних справах // Право України. - 2003. - № 10. - С. 40-43; Смирнов М. Інститут взаємної правової допомоги: діюча практика та перспективи розвитку // Юридична Україна. - 2003. - № 10. - С. 65-69.

141. Ахтырская Н. Оказание правовой помощи по уголовным делам в рамках Содружества // Российская юстиция. - 2002. - № 7. - С. 58.

142. Смирнов М. Норми іноземного права в національному кримінальному процесі // Вісник прокуратури. - 2003. - № 11. - С. 51-56.

143. Волеводз А. Г. Концептуальные проблемы совершенствования регламентации уголовно-процессуальных аспектов международного сотрудничества в проекте УПК РФ // Юрист. - 2001. - № 1. - С. 73.

144. Бирюков П. Н. К вопросу о правовом статусе доказательств по уголовным делам, полученных из источников в иностранном государстве // Правоведение. - 1999. - № 2. - С. 232.

145. Сизоненко А. Деякі особливості використання доказів, отриманих за кордоном // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 10. - С. 112.



 
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо войти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:




 
 

Информация

Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
 

Новости партнёров
Кучма заявил, что Украина никогда не была полноценным государством
Экс-президент Леонид Кучма заявил, что Украина никогда не была полноценным государством, а народ страны сегодня находится в ужасном положении.

Арестованное за посещение Крыма танзанийское судно отдадут ВМС Украины
Танзанийское судно Sky moon, конфискованное украинскими пограничниками за визит в Крым без разрешения Киева, будет передано ВМС страны.

Фуркад ответил на призыв США отказаться от этапа Кубка мира в Тюмени
Французский биатлонист Мартен Фуркад прокомментировал решение сборной США не ехать в Тюмень на этап Кубка мира.

Облако тэгов
Популярные статьи
Календарь
«    Февраль 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
 
Реклама на сайте
Счётчики
 
"ПРИГОВОР СУДА ИНФО" © 2011-2014. Все права защищены. Копирование материалов сайта возможно только с указанием активной индексируемой гиперссылки на наш сайт.Все материалы сайта предоставляются исключительно для ознакомления. Владелец сайта не несет ответственности за их практическое использование.
Главная     |     Новости     |     Справка     |     Форум     |     Контакты     |     Статистика сайта     |     Карта сайта     |     RSS 2.0